У Глобиному попрощались із мужнім воїном, який загинув на російсько-українській війні

До рідного дому на щиті повернувся доблесний воїн – Сергій Олександрович Кононов. Мабуть, за злою іронією долі сталося так, що народився Сергій Олександрович у м. Данков російської федерації, а через майже 45 років держава, в якій почався земний шлях чоловіка, відібрала у нього найдорожче – життя…

Навчався Сергій вже в Україні: спочатку у Глобинській школі №5, потім – у вищому профучилищі №7 Кременчука. Здобув професію верстатника широкого профілю, оператора верстатів з програмним управлінням. У грудні 1997 року був призваний на строкову військову службу, по завершенні якої вступив до школи прапорщиків 169-го навчального центру. Після, до 2002 року, служив у розвідувальному артилерійському полку. А в період до 2014 року працював у держустановах.

Мирне життя нашого земляка змінилося у 2014 році, коли російські війська вторглися на територію України. Не вагаючись, Сергій Олександрович вступив на службу в УМВС у Полтавській області. Пройшов величезний бойовий шлях антитерористичної операції на Луганщині та Донеччині.

Вже наприкінці 2016 року захисник підписав контракт із ЗСУ. Два роки служив у складі 1 окремої танкової бригади, був старшиною евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону, брав участь у бойових діях.

Повернувшись додому, Сергій Олександрович працював і присвячував себе сім’ї, виховував синів Максима і Антона. Вони, як і тато, стали військовими і нині теж боронять Україну від ворога.

У травні 2020 року, керуючись покликом серця, чоловік знову бере до рук зброю. Це була служба за контрактом у 72 окремій механізовані бригаді імені Чорних Запорожців та у військовій частині А2167.

Коли почалося лютневе повномасштабне вторгнення, мужній і досвідчений воїн був серед оборонців Києва. В одній із найзапекліших битв – за Мощун – отримав осколкове поранення. Після лікування та реабілітації повернувся у стрій, продовжив захищати рідну землю на Бахмутському і Вугледарському напрямках.

8 лютого ворожі артилерійські обстріли обірвали життя воїна поблизу населеного пункту Водяне, що на Донеччині. Вісім років свого життя він присвятив військовій справі та служінню батьківщині. Віднині ж хоробрий воїн поповнив Небесне військо наших янголів-охоронців.

Сергій Олександрович був добрим сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком, вірним другом. Завжди приходив на допомогу та нікого не залишав у біді. Непоправна, тяжка втрата Людини з великої літери. Доземний уклін, вічна пам’ять, сердечна вдячність Воїну, Захиснику, Герою! Нехай рідна земля упокоїть його тіло і душу…