Найбільше за площею водосховище в Україні – Кременчуцьке – за багато років уже забрало в області близько 800 гектарів землі. Щороку вода тут змиває прибережну смугу від двох до семи метрів, і зараз під загрозою найвища гора Лівобережжя – Пивиха. Часом наслідки такої руйнації шокують навіть найзавзятіших вчених.

Мешканці Максимівки б’ють на сполох

Протяжність берегів водосховища на території Полтавської області становить понад 156 кілометрів, із них сьогодні майже 44 км потребують термінового захисту. Із цих 44 кілометрів – 5,35 км знаходяться у Кременчуцькому районі – біля села Максимівка.

Мешканці цього села б’ють на сполох, адже пісок і глина обсипаються прямо на очах, і вода незабаром може дістатися цвинтаря, а там і до осель недалеко.

Кілька років тому найнебезпечніші ділянки, де відбувалися обвали, укріплювали з допомогою шин вантажних автомобілів. Але хвилі вперто продовжують поглинати берег.

Найбільшу небезпеку становить старий цвинтар селища, до якого все ближче підходить водосховище.  Вже відомі непоодинокі випадки, коли у Дніпрі з-під води випливали гроби. У випадку з руйнуванням берегів все буде значно гірше. Деякі історики повідомляють, що поховання на цьому кладовищі сягають кількох століть, тому існує небезпека епідемії чуми та холери.

В XVIII столітті «чорна смерть» не оминула територію сучасної України і забрала тисячі життів з собою. Тоді людей часто хоронили на звичайних кладовищах, без вапнування чи спалювання тіл. Через це найнебезпечніший вбивця затаївся у нас прямо під ногами. І кожного дня хвилі наближують «судний день».

Земля тут протягом століть була перекопана так, що культурні шари різних епох разом з останками померлих перемішалися.

Визначати, що могила чумна, в археології прийнято по недбалій позі скелета і по відсутності культових речей, які служили неодмінним атрибутом при відправленні в інший світ. Тіла померлих від чуми в цілях дезінфекції також посипали негашеним вапном. Не можна точно сказати, яка саме хвороба вбила людей, адже чумою в середні століття називали всі заразні і невиліковні хвороби – ті ж віспу або тиф, наприклад, – стверджують історики. – Однак не всі могили посипали негашеним вапном, оскільки тоді про саме поняття дезінфекції ніхто і подумати не міг. І це вже проблема.

У Мозоліївці скелети звисають з круч

Майбутній сценарій для кременчуцької Максимівки вже спостерігають у сусідній Мозоліївці. Там Дніпро розмиває старе кладовище. Надмогильних хрестів немає, лише горбки.

Руйнується кладовище з 1960-х. Тоді створили Кременчуцьке водосховище, запустили гідроелектростанцію. Труни падають на прибережну піщану смугу, розбиваються, а після їх вимивають хвилі, і вони потрапляють у Дніпро. Кручі сягають 10 метрів у висоту. Нарахували в обривах уже 17 трун. З них видно навіть кістки. Кладовище дуже старе, не знаємо, скільки йому років, – розповідала журналістам місцева жителька Тетяна Назаренко.

Раніше селяни наймали копачів, і вони перепоховували останки на новому кладовищі. У кого не було рідних, там і залишилися.

Сміттєзвалища теж вода розмиває, все пливе в Дніпро. Туди викидають мертвих тварин, ліжка і матраци з-під хворих лежачих людей.

Рибалки шліфують черепи і роблять з них попільнички

На прибережному піску можна знайти кістки людей, а черепи рибалки шліфують і роблять з них попільнички.

За 11 років з 25 соток городу залишилося 5. Зараз не дозволяють, щоб трактори під’їжджали близько до круч, тому що можуть обвалитися, – розповідає Анна Козина. – Найбільше розмиває восени і навесні.

Однак жахливий сценарій може спіткати не лише села біля Дніпра.  У селі Матвіївка Семенівського району води річки Сули теж підбираються до цвинтаря. Хвилі точать землю вже 20 років.

Щороку розмивається 2-3 метри землі. Ще й людей хоронять в бік води. Пройде якихось 10 років, а то і менше, і буде те, що в Мозоліївці.

Обласне начальство ігнорує біди Кременчуччини

Болюче питання укріплення берегів уже не один рік порушується екологами, істориками та небайдужими громадянами.

Цього року у Градизьку відгримів навіть фестиваль «Пивиха-фест», де всі – від музикантів до високопосадовців – не спинялись говорити про найбільше горе гори Пивихи. Власне, це було головною метою фестивалю – привернути увагу громадськості до руйнування нашої знаменитої пам’ятки.

Однак далі розмов справа так і не пішла. Продовжують говорити про небезпеку, про необіхідність прийняття програм, але коли мова заходить про гроші, обласне начальство лише розводить руками. Кажуть, що грошей немає.

Але чи так це насправді? Для укріплення берегів біля Максимівки потрібно всього лише 23 мільйони гривень. Так-так, це зовсім невелика сума, особливо якщо порівнювати із будівництвом нікому не потрібної багаторівневої розв‘язки на трасі Решетилівка-Дніпро. На неї вирішили вбухати більше мільярда! Чому не витратити гроші на більш важливі проекти? Мабуть, тому, що на порятунку берегів Дніпра багато не вкрадеш.

Жеваго — байдуже до екології. Він вміє лише руйнувати

Люди зверталися з проханням врятувати берег і до свого народного депутата Жеваго (Кременчуцький район, нагадаємо, це округ олігарха). Але він відмахнувся від справи захисту екології. Очевидно, що Жеваго вміє лише руйнувати наші землі, як він це робить своїми кар’єрами.

Німці знайшли на Пивисі стародавнє арійське поховання

Відомий кременчуцький дослідник всього дивного та надзвичайного, екстрасенс Михайло Буркун стверджує, що у 1942 році німці знайшли на горі Пивиха стародавнє поховання аріїв.

Відомо, що нацисти мали спеціальну напівтаємну організацію Аненербе – Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадку предків. Заданням організації був пошук артефактів по всьому світу, – розповідає Буркун.

Нам здебільшого відомо про експедиції Аненербе до Єгипту, Палестини та Тібету. Однак нацистські дослідники проводили свої пошуки і в багатьох інших місцях.

У 1942 році до Кременчука прибули двоє науковців з Берліна. Тут вони взяли в допомогу кількох місцевих чоловіків та загін охорони. І протягом місяця проводили розкопки десь на Пивисі, – каже Буркун. – Мені про цю історію розповідав син одного з робітників, якому дивом вдалося вижити.

Німці розкопали могилу, дуже давню. Кажуть, що це був великий на зріст чоловік, весь у залізному обладунку та з мечем, прикрашеним золотом і цінним камінням. Археологи Аненербе вважали, що це – поховання арійського князя. Знахідку під охороною відправили у Німеччину, але де вона зараз, нікому не відомо.

“AVтограф”