7 березня зупинилося серце майстра ремонтної майстерні озброєння взводу 107 реактивної артилерійської Кременчуцької бригади Миколи Зозулі.

Микола Іванович Зозуля народився 2 березня 1971 року у Решетилівці Полтавської області. У перші дні повномасштабного вторгнення вступив до лав Збройних Сил України.

Побратим Максим згадує Миколу, як надійного друга, із яким можна піти у розвідку:

– Коля був кращим. У всьому був кращим. У діях, вчинках, думках, помислах… Це надзвичайно світла і позитивна людина. Надійний друг. Вірний побратим. Про таких, як Коля, говорять – з ним би я пішов у розвідку. Ми з ним разом прослужили (більше скажу – прожили) в одному взводі три роки війни. І я всім твердо кажу: мій побратим – справжній Герой. Він патріот, мотивований захисник, людина з добрим серцем, відкритою душею. З ним легко і надійно. З ним просто і впевнено. Мені навіть страшно уявити, яке це страшне горе для люблячої, коханої дружини. Який це біль для рідних та близьких… Важка втрата для побратимів… для усіх нас! Як дібрати слів, щоб висловити усю глибину співчуття рідним, розділити їхню скорботу? Жодні слова не здатні передати це. Війна забирає найкращих. І немає жодного прощення за це клятій, навіки проклятій рyzzні! Спочивай з миром, Герою. Ти завжди будеш жити у наших серцях. Герої не вмирають!!!

З Миколою Геннадій познайомився під час повномасштабного вторгнення. Микола з перших днів свої обов’язки виконував вчасно і якісно, зарекомендував себе як відповідальний і сумлінний військовий.

– За весь період часу згадую його лише з гарної сторони. Микола добре розумівся на ремонті техніки, свої навички і досвід передавав побратимам. Це була людина, яка завжди готова прийти на допомогу, не важливо, чи це день чи ніч і незалежно від погоди. Без вагань, добровільно, відгукнувся допомогти побратимам з п’ятої штурмової бригади. Він дуже був щирим, добрим, любив жартувати. Ми з ним багато розмовляли на різні теми. Він часто розповідав про своє життя до війни. Завжди з любов’ю згадував свою сім’ю і родину. З теплом розповідав про друзів, товаришів, колег по роботі. Було ще багато планів на майбутнє, яким, на жаль, не судилося збутися. Хочу висловити свої співчуття його родині. Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна йому пам’ять, – поділився спогадами військовослужбовець Геннадій.

Помер військовий у Решетилівській центральній лікарні. У Миколи Зозулі залишилися дружина, син та донька.

Низький уклін захиснику України, який служив на благо нашої країни і захищав наше майбутнє. Командування військової частини та особовий склад висловлюють щирі співчуття родині та близьким військового Миколи Зозулі.

Джерело: 107 Реактивна Артилерійська Кременчуцька Бригада