З початком повномасштабної війни в Україні, громадяни почали все більше й більше вносити в повсякденне життя патріотизм і звертатися до українських традицій. Однак, якщо хтось робить це з любові до країни, бо по-іншому вже неможливо, то інші “хайпують”, заробляючи на цьому гроші, не досліджуючи української історії та культури.

На жаль, такі дії призводять до “сліпого” змішування культур України та країни-агресора, а деколи й інших.

Український (російський) одяг

Наразі багато українських брендів виготовляють одяг з українською символікою і дехто з них робить помилки через недостовірні знання, просту необачність або незацікавленість у популяризації справжнього культурного коду нації.

Одним із прикладів спаплюження і “підміни” української культури стала відома, модна й розповсюджена зараз одиниця жіночого вбрання – корсет. В Україні почали виробляти корсети начебто з української хустки – такої:

Але, така хустка стала чи не найбільшою оманою в представленні народного українського вбрання.

Що не так з “українською” хусткою

Річ у тому, що всі хустки зразки яких ви побачите нижче – не є складовою автентичного народного українського вбрання. Це – мальовані фабричні хустки, які ввозились в Україну переважно з росії (місто виготовлення – Павловський Посад, звідси назва хустки – павлопосадська хустина), Європи, Америки та навіть Японії. Більш якісними і дорогими, за коментарем Музею Івана Гончара (місто Київ) були імпортні хустки, дешевими – російські.

Колекціонерка вишитих українських сорочок Уляна Явна відповідає на питання редакції щодо хусток так:

В Україні до радянського часу (20 століття) не було фабрик виробництва хусток, тому в селах носили куповані здебільшого російські (павлопосадські, баранівські), турецькі, та пізніше – японські хустки.

Наслідок еміграції

Також в історії України є сторінки еміграції населення в Америку й інші країни, яку спричинили економічні, соціальні та політичні утиски та національний гніт з боку російської та австро-угорської імперій.

У той час доволі розповсюдженою стала традиція передавати в Україну американські мальовані хустки, що лежать у шафах наших бабусь. Напевно багато українців чули від родичів фразу: “Це з Канади передали”.

Такі хустки було прийнято одягати на свята, визначні події та навіть у церкву.

Цей елемент одягу, що прийшов в Україну як наслідок історичних змін – не має відношення до традицій українського вбрання та етнічних орнаментів.

Дослідниця народного мистецтва України Марія Квітка, яка є авторкою проєктів “Ukrainian garment”, “Щирі”, та “Весільний спадок”, що досліджують історію народного костюму та традиційного одягу, підтверджує “не українськість” звичної для ока українців хустки такими словами:

Ця хустка не має ніякого українського орнаменту, але фабричні хустки цієї російської фабрики носили на території України.

Навіть зараз у домівках багатьох українців є хустки з синтетичних тканин і додаванням люрексу – це і є радянські копії якісних хусток, які надходили в СРСР ще в 20 столітті.

Яка вона – справжня українська хустка?

Національне вбрання українців виготовлялося з натуральних тканин. Варто зазначити, що характер української хустки полягає в сенсах, які закладалися в неї шляхом власноруч вишитих орнаментів з певних кольорів та елементів.

Різним територіям України були притаманні свої елементи в орнаментах, які вишивалися на рушниках, сорочках і хустках.

Справжня автентична українська хустка, яка була складовою національного вбрання – це хустка з однотонної натуральної тканини, яку вишивали бавовняними або шовковими нитками. Орнамент був переважно геометричний, деколи – рослинний.

До появи хусток в українському костюмі, українки носили перемітки й очіпки.

Тож, як і будь-яка справа, відродження української культури й традицій – це не просто. Воно потребує глибинних досліджень і фільтрації “чужого”, що прийшло в Україну внаслідок гніту, поневолення та інших історичних подій.

У контексті національного вбрання України краще за нас скаже висновок “Українського літопису вбрання”:

Вбрання населення України склалося як яскраве та самобутнє культурологічне явище, яке в усіх нюансах відтворює традиції життєдіяльності нашого народу.