У Кременчуці вулицю Юрія Левітана перейменували на честь українського поета, прозаїка, публіциста, політичного діяча Івана Багряного. Він займає почесне місце у списку українських авторів, що жили в часи репресій в Радянському Союзі і нехтували заборонами.

Народився Іван Багряний у місті Охтирка, на Сумщині в родині муляра. Його справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін.

У молоді роки вчителював, обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу.

Входив до опозиційного літературного об’єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»). Його твори критикували за принципову українську позицію. Віршовану поему «Ave Maria» заборонили цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації».

16 квітня 1932-го заарештований. Провів 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми, засуджений на три роки заслання на далекий Схід, звідки намагався втекти, але був спійманий. За спробу втечі отримав ще 3 роки.

Після повернення заарештований вдруге за «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Після двох років в’язниці через брак доказів був випущений на волю.

Під час німецько-радянської війни переїхав у Галичину, де працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. В 1945-му емігрував до Німеччини.

Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» набув великого розголосу і змінив на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб».

Поет редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію, був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.