10 травня 1894 року в Кременчуці народився Дмитро Тьомкін – знаменитий композитор, володар чотирьох Оскарів.

У середині минулого століття ім’я Дмитра Тьомкіна було у всіх на устах — виходець з українського містечка Кременчук  був найвідомішим творцем музики до фільмів про ковбоїв.

Мама Дмитра – Марія Тартаковська викладала гру на фортепіано, тож хлопець змалку награвав прості мелодії. До тринадцяти років його майстерність настільки зросла, що хлопця прийняли до консерваторії у Петербурзі. Аби заробити перші кишенькові гроші, акомпанував у кінотеатрах для німих фільмів цей досвід за десяток років принесе йому чималі гроші. Пізніше до влади приходить більшовицький режим, і музикант приймає рішення емігрувати до Європи. Тьомкін навчається в Берліні, гастролює в Парижі, а наслухавшись розповідей Шаляпіна про “країну можливостей”, виїжджає до США.

Чергового музиканта Штати зустріли холодно – вдалося лише знайти роботу піаніста в балетній трупі. Її керівниця Августина Раш невдовзі стане дружиною Тьомкіна і зрештою прокладе йому шлях до Голлівуду.

Якось режисери “Метро Голдвін Маєр” попросили Августину зробити для їхніх мюзиклів кілька постановок. Музику для них вона, звісно ж, довірила написати чоловікові, і саме ці твори привернули увагу продюсерів. Починаючи з 30-х років, країну охопила Велика депресія — населення не мало грошей відвідувати концерти, тож Тьомкін цілковито присвячує себе кіноіндустрії. Береться за будь-які замовлення, часто вони настільки дрібні, що ім’я навіть не вписують у титри. У 50-х роках він композитор з найвищими гонорарами.

1952-й рік став вирішальним – стрічка “Рівно опівдні” була під загрозою провалу. З допрем’єрного показу кінокритики та преса вийшли розчарованими. Продюсери стрічки запустили на радіо ротацію саундтреку з фільму і він миттю посів перші місця в чартах, привернувши тим самим увагу публіки. На церемонії “Оскар” Тьомкін забрав із рук Волта Діснея одразу дві нагороди: за музичне оформлення та пісню. Віджартовувався, що почувається, як мама чудових близнюків.

Про його почуття гумору говорив увесь Голлівуд. Тьомкін запевняв, що написання музики до фільму нагадує йому “приправлення оселедця цукром”, а коли остаточно набридало питання про його європейське походження та американські вестерни, відповідав: “Йоган Штраус навряд чи був відмінним плавцем, але це не завадило йому написати вальс “Блакитний Дунай”. Комізму додавав ще і його жахливий слов’янський акцент, який уперто нікуди не зникав. Зрештою він неабияк допомагав у перемовинах з продюсерами. На всі їхні побажання Дмитро кивав головою, а коли приносив готові ноти, виявлялося, що зробив на свій розсуд і обережно промовляв: “Будь ласка, не ненавидьте мене, але, можливо б нам краще… “.

Третій “Оскар” йому вручають у 55-му за фільм “Високий та могутній”. В написанні музики йому допомагали Чайковський, Штаус, Бетховен і Моцарт.

Процес написання музики проходив у кілька етапів. Спочатку читав сценарій та визначав мелодику фільму. Далі приходив на знімальний майданчик і прислухався до голосів акторів. Намагався, аби його мелодії підкреслювати тембр головних виконавців. Коли монтаж був готовий, переглядав стрічку із секундоміром, чітко прописуючи собі кульмінаційні моменти і тривалість усіх епізодів. Далі писав музику і нарешті записував її разом з оркестром.

Створивши музичне оформлення до понад 160 стрічок, виходець з Кременчука  остаточно закріпив появу нової професії – кінокомпозитора, для якого не потрібно концертних залів та яскравих афіш. Тепер їх заміняють кінотеатри і фінальні титри.