У більшості випадків телефонували (псевдо-) поліцейські та банківські працівники. Рідше, але такі факти також мали місце – (псевдо-) податківці, організатори розіграшів цінних призів.

Шахраї під маскою “поліцейських” завзято переконували потерпілих, що родичі потребують їхньої допомоги – або їм загрожує кримінальна відповідальність за зберігання наркотиків, або потрібні кошти на лікування постраждалих в ДТП.

Ціна «питання» – кілька тисяч гривень (переважно від 1 тисячі до 10 тисяч). Гроші віддавали, зазвичай, у два способи – перераховували на банківську карту або передавали «кур’єром». Роль останнього  виконували як спільники шахрая, так і випадкові люди – приміром, таксист (під час виконання замовлення), студент (під приводом виконання послуги за винагороду) тощо.

Телефонних аферистів називають «соціальними інженерами». Вони добре розуміються на психології жертви і вміють маніпулювати емоціями – страхом за життя і майбутнє близьких, азартом та жагою збагачення (шансом отримати цінний приз – автомобіль, квартиру, гроші тощо).

Такі «інженери» доволі легко визначають кого можна втягнути у свою гру, а в кого є імунітет – тобто знання і досвід, який дозволить легко вивести пройдисвіта на «чисту воду» і вчасно припинити розмову.