Президент Росії Володимир Путін неодноразово озвучував тексти, підготовлені кремлівськими борзописцями про історичне право Росії на Крим та інші українські території. Прагнучи виправдати російську військову агресію на Донбасі й територіальні претензії Кремля на Південний Схід України, президент Росії навіть вважав за можливе стверджувати, що: «Насправді, це був один регіон з центром у Новоросійську, тому називався «Новоросією». Це Харків, Луганськ, Донецьк, Миколаїв, Херсон, Одеська область. Ці землі в 1920-і роки при створенні Радянського Союзу передані від Росії Україні».

Громадяни України закономірно здивувалися невігластву глави сусідньої держави й обурилися цинізмом його публічних міркувань. Але у жителів славного козацького міста Кременчука приводів для цього було дещо більше. Судіть самі.

Кременчуцькі краєзнавці відразу ж взялися за уточнення архівних документів і ще раз переконалися в повній абсурдності заяв Володимира Путіна. Його придворним історикам належало б знати, що місто Новоросійськ ніколи не було і не могло бути центром адміністративно-територіальних утворень Російської імперії, в назві яких фігурувала б «Новоросія». Через те, що воно було засновано в 1838 році, а чотири «Новоросії» існували задовго до того.

«Перша» Новоросійська губернія проіснувала з 1765 по 1783, «друга» з 1796 по 1802, Новоросійське генерал-губернаторство з 1802 по 1822. Правда Новоросійське та Бессарабське генерал-губернаторство (1822 по 1874) хронологічно «застало» Новоросійськ, однак його центром була Одеса. Путінські спічрайтери мали б також знати, що Харків, як центр Слобожанщини, жодного дня, до жодної «Новоросії» не входив. Саме час поставити запитання: «А що вони там в Кремлі курять»?

Так ось, адміністративним центром утвореної на історичних козацьких землях «першої» Новоросійської губернії, майже 19 років, з 26 березня (6 квітня) 1765 по 1783 рік, було місто Кременчук. До її складу, станом на 1775 рік, крім власне Кременчуцької, входили Єлисаветградська, Катерининська і Бахмутська провінції з адміністративним центром у місті Бахмуті (з 1924 по 2015 – місто Артемівськ Донецької області), яка займала більшу територію сучасного Донбасу. І навіть при Катеринославському намісництві, до відновлення Катеринослава, з 1784 по 1789 рік Кременчук вважався намісницьким містом.

Якби цей історичний факт згадав хтось із кремлівських чиновників,то з їхньої легкої руки Кременчук знову міг би стати центром «Новоросії», відроджувати яку намірився Володимир Путін. А якби ще в Кремлі відновили в пам’яті крилатий вислів Катерини II про Кременчук після відвідування його в 1787 році, то в запалених мізках радників і помічників президента РФ могли народитися плани перетворити славетне українське місто не просто в центр ефемерної «Новоросії», а й в столицю всієї Росії-матінки!

Нагадаємо, що після прогулянки по вулицях Кременчука та відвідування побудованого графом Григорієм Потьомкіним шикарного на ті часи палацу, розписаного художником Володимиром Боровиковським, імператриця захоплено вигукнула: «Шкода, що не тут побудований Петербург»!

На часи, коли Кременчук був центром «першої» Новоросійської губернії, доводиться подія більш важлива, ніж відвідування міста царською особою – сюди прибули перші єврейські поселенці. Для цього були свої причини.

По-перше, діяв Указ Катерини І від 27 квітня 1727 року щодо висилання за межі Росії євреїв «как мужєска, так і жєнска пола, коториє обрєтаются на Украіні і в другіх Россійскіх городах». По-друге, Кременчук, був не просто губернським містом, а й єдиним на той час міським поселенням південного сходу європейської частини Російської імперії. По-третє. Кременчук зберігав значення важливого оборонного рубежу з потужними фортифікаційними спорудами. З тих часів і понині доля Кременчука нерозривно пов’язана з життям міської єврейської громади.

Місію розповісти про славні та трагічні сторінки її історії взяв на себе уродженець  Кременчука Борис Шепетовський.

Після краху СРСР і здобуття Україною державної незалежності, Борис активно включився в громадське життя міської єврейської громади, відроджуючи її майже забуті традиції. У 1998 році він разом з сім’єю переїхав до Ізраїлю і зараз проживає в четвертому за величиною місті країни Рішон ле Ціон. Але зв’язку з Кременчуком він ані на хвилину не поривав, за десять років зібрав чимало унікальних архівних матеріалів про історію євреїв Кременчука українською, російською мовами, ідиш, івриті, які лягли в основу оригінального видання «Єрусалим в Україні».

Ця книга побачила світ в 2014 році завдяки зусиллям і фінансовій підтримці єврейської громади рідного міста.

Посилаючись на документи, листи, думки авторитетних істориків і богословів, Борис Шепетовський доводить, що з початку ХІХ століття і до радянської пори Кременчук грав роль чи не головного духовного центру євреїв, які проживали в Україні, був своєрідним «Єрусалимом в Україні», таким як Антверпен в Нідерландах, Толедо в Іспанії, Люблін у Польщі, Вільно в Литві, Бучач в Галичині, бруклінський квартал Браунсвілл в Нью-Йорку.

Для обґрунтування версії про те, що Кременчук був «Єрусалимом в Україні» Борис Шепетовський наводить досить вагомі аргументи. Так, згідно з його висновками, вже на початку ХІХ століття Кременчук був відомим в єврейському духовному середовищі містом.

Євреї, що проживали в дореволюційному Кременчуці були не тільки хасидами. Це місто об’єднало під одним дахом їхніх завзятих опонентів литваків (прихильників ортодоксального іудаїзму), сіоністів, які вірили в майбутнє євреїв тільки на Землі Ізраїлю, представників «Ам Олам», які ратували за вирішення єврейського питання у вільних США, а також членів соціалістичної партії «Бунд» і соціал-демократичної робітничої партії «Поалей Ціон».

Незважаючи на відмінність поглядів, всі вони були релігійні, трепетно ​​ставилися до рідної мови і традицій. Синагоги й навчальні заклади були затребувані. Багаті євреї-підприємці вкладали значні кошти в розвиток духовного життя міста. Діяв цілий ряд благодійних установ.

Описуючи Кременчук періоду 1914 – 1920 років, видатний релігійний діяч, письменник і публіцист доктор Гілель Зайдман (1914-1995) відзначав: «Доволі великий Кременчук був містом Тори і єврейської мудрості, місцем, наповненим освіченими людьми, де навіть прості громадяни були знавцями Тори, а купці й ремісники щедрою рукою виділяли гроші на її вивчення. Кременчук, по праву був коронований почесним титулом «Єрусалим України».

(Скорочено. З повним текстом статті краєзнавця Олександра Нечитайла можна ознайомитися ТУТ)