Вчора виповнилася 12-та річниця від дня смерті народної артистки України Раїси Кириченко.  Її називають душею української пісні та символом України. Їй пропонували змінити громадянство і залишитися у Німеччині. А вона відмовлялася, навіть тоді, коли це могло врятувати її життя.

Народна артистка співала у складі першого у своєму житті професійного хору Кременчуцького автозаводу,  ансамблі «Веселка» Полтавської філармонії та Черкаському народному хорі «Чураївна».  Гастролювала в країнах Європи, а також Австралії, Алжирі, Тунісі, Філіппінах. Її запрошували залишитися жити в Канаді. Та вона відмовилася, бо любила Україну, рідне село і батьківську хату.

Заслужений журналіст України, друг  родини Кириченків, Микола Ляпаненко зауважив телеканалу Лтава, який транслював покладання квітів до пам’ятника нашої славнозвісної землячки: «Треба осмислити, хто ми є і чиїх батьків ми діти. Пригадую слова Єсеніна: «Лицом к лицу. Лица не увидать. Большое видится на расстоянье». Так от. Чим більше ми віддаляємося від Раїси, її земного життя, тим я усвідомлюю, які ми дрібні і немічні у своїх криках про любов, про любов до жінки, до Батьківщини».

Раїса Кириченко співала і після недуги, коли була несила підніматися з ліжка. Шанувальники збирали кошти на її лікування у Німеччині. А благодійник із-за кордону граф Аззоліні віддав під заставу свій 3-поверховий будинок, щоб врятувати життя артистки.

Виснажена тривалою хворобою нирок, Раїса Опанасівна пішла з життя на 62-му році. Як вона й заповідала, поховали її поблизу Кременчука, на її батьківщині – в селі Корещина Глобинського району.