Як часто у домівках можна зустріти ляльку-мотанку? Ця представниця самобутньої української культури поки що не стала брендом серед населення, адже люди лише зараз почали відкривати для себе її силу та захист, – пишуть у новому номері газети “AVтограф”.

Для багатьох Парад вишиванок став головною патріотичною подією року. Деякі кременчужани встигли придбати на святковому ярмарку ляльку-мотанку, адже цей виріб майстри продавали за доступними цінами.
Вже через кілька тижнів соцмережі заповнили фотографії цих мотанок із заявами про їх містичну силу. До багатьох дівчат повернулися кохані, а ляльки, яких жінки клали неподалік ліжка, позбавили їх власниць тривожних снів. І це тільки те, про що почали розповідати люди.
Зараз виготовлення ляльок-мотанок набуває ледь не заводських масштабів, що поставило під загрозу головний оберіг українського жіноцтва. Як зізнаються майстрині, без тепла рук мотанки не набувають своєї цілющої сили.

«Вироблю з тебе мотанку»

Колись у селі під Кременчуком жила баба Ганна, яка виробляла всім бажаючим ляльки-мотанки. Сама Ганна була родом із села Лубенці Черкаської області. Багато хто приписував їй чаклунство, до того ж невипадково.
Саме село часто обминав дощ, а якщо якась непогода – град чи шквали – це відразу відчували на собі запсільці. Цікаво, що почалося це все з тих пір, як Ганна переїхала до їх села. Та гнівити бабу ніхто не смів, бо лише вона виручала з будь-якої ситуації. Кожному новонародженому до колиски приносила ляльку-мотанку – дитина відразу спокійнішою ставала, посміхалася уві сні. Над кожними своїми вхідними дверима корінні запсільці мають мотанку від цієї майстрині.

Одного разу до баби Ганни прийшла сусідка Люба. Її чоловік постійно пив, а після чергового застілля розпускав руки. Любі набридли знущання чоловіка, от вона і прийшла до баби. Майстриня запитала її, чи точно вона готова до того, щоб чоловік зник. Та відразу погодилась. На її очах баба Ганна зробила чоловічу ляльку, а потім віддала Любі.

– Обв’яжи ляльку шматком поясу Миколи і все припиниться, – сказала Ганна.

Люба взяла мотанку і пішла собі додому. Вночі п’яний Микола знову бив жінку, тож зранку та відрізала від його поясу добрячий шмат і намотала на зроблену бабцею Ганною мотанку.

Наступного дня Миколи в селі ніхто не бачив. Ось так бабця вижила пияку на мотанці.

Сама Люба не довго раділа відсутності побоїв – уже через тиждень прийшла до Ганни з благанням повернути чоловіка. Та посварила її і забрала мотанку. Невдовзі Микола з’явився вдома, як і всі інші наслідки разом з ним.
А померла, точніше, пішла з життя баба Ганна ще дивовижніше. Кажуть, у колекції ляльок, яку забрала з собою її донька, є дуже схожа на бабу мотанка. Ніби та вишила себе на ляльці і оберігає онука та доньку вже з іншого образу.

Найкраще лікуватися лялькою-трав‘яничкою

У багатьох селах України шептухи лікують діток ляльками.

Найпопулярніша лялька серед шептух – трав’яничка, яка наповнена запашним лікарським зіллям. Одна із народних цілительок розповідає, що цю лялечку необхідно пом’яти в руках, поворушити, і по кімнаті рознесеться трав’яний дух, який віджене духів хвороби. Через два роки траву в лялечці необхідно поміняти. Саме так робили наші предки.

Трав‘яничка стежить за тим, щоб хвороба не потрапила у хату. Від неї йде тепло, як від дбайливої господині. Вона й захисниця від злих духів хвороби, й добра забавка. Ляльку підвішували в хаті над колискою дитини, ставили біля ліжка хворому, давали грати дітям.

Наповнена духм’яними травами лялечка допоможе в лікуванні грипу, ангіни, бронхіту. Зніме стрес, втому чи депресію.

Однак серед клієнтів сільських шептух користується попитом і круп’яничка — старовинна насипна лялька. Вона несе в собі глибокий символічний зміст. Ще в давній Русі побутувала така традиція: найкращою крупою (пізніше — зерном) з нового врожаю наповнювали невеликий полотняний мішечок (спершу в ній зберігали цінне насіння для майбутнього врожаю). Цю імпровізовану ляльку гарнесенько наряджали, обов’язково в червону хустку і стрічки з символічними орнаментами: вода, земля, зерно, сонце, і дбайливо зберігали до наступного року у хаті на покутті, біля ікон.

Круп’яничка — оберіг на ситість і достаток у сім’ї.

Так от з цього приводу в селі найбільше запам’ятався один із високопоставлених чиновників у відставці. Кажуть, так хотів перемогти на виборах, що щодня їздив у село до шептухи, нюхав трави, купував ляльки, та удача чомусь не допомогла йому, хоча фінансовий статок не зменшила.

До слова, за виглядом цієї ляльки можна було визначити, наскільки заможно живе родина: якщо лялька
худенька, мішечок не туго набитий крупою — це вказувало на те, що запаси продуктів закінчились, і домашні почали використовувати в їжу зерно, призначене для висівки навесні, отже, в цій хаті люди бідують; якщо круп’яничка огрядна, товстенька — значить, сім’я живе в достатку і добробуті.

Замість обличчя у мотанки — знак Сонця

За повір’ями, лялька-чарівниця могла навіть керувати погодою. Наприклад, щоб прикликати дощ, жінки нашвидкуруч робили мотанку та вкладали в неї своє бажання. Матері замотували у ляльку цілющі трави та давали гратися нею дітям, а згодом спалювали мотанку, а разом із нею і дитячі недуги. Також існувало повір’я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім’я скоро чекатиме поповнення.

Мотанка – лялька, яка мала берегти, забавити та навіть нагодувати маля. Матері, залишаючи своїх діток, замотували в лялечку фрукти, кашу або шматочок хліба і підвішували її над колискою. Так, це була і забавка, і їжа для дитини.

Під час створення такої української іграшки важлива кожна дрібниця. Майстриня передавала ляльці свій настрій, думки та енергію. Важливо, що ляльку-оберіг створювали відразу цілком, тобто майстрині не дозволялося відволікатися та переривати творчий процес. Здавна вважали, що мотанка могла приносити лише добро.

Українська лялька-мотанка повинна мати обов’язкові елементи одягу, в яких є певне значення. Спідниця символізує землю, сорочка – позначає три часи: минулий, теперішній та майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – символізує зв’язок із небом.

Найголовніше, що лялька-мотанка не має обличчя. Замість нього зображено хрест – знак сонця, або ж просто залишено біле полотно. Згідно віруванням, лялька з певними вираженими рисами обличчя може прив’язувати до себе душу того, хто нею грається, що може спричинити небажані наслідки.

Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі ще немає. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками у скриню до приданого клали ляльки. До ретельно зробленої лялечки обов’язково додавали ляльку-нареченого. Після одруження цими ляльками гралися та вірили, що так швидше з’являться діти.

Тетяна ХВИЛЬОВА