Мудрі люди говорять: «Якщо не знати минулого – не зрозумієш сучасного, не розуміючи сучасне – не зробиш майбутнього». Зараз в Україні триває кампанія декомунізації. Воно й зрозуміло, легше змінити вивіску чи дорожній знак, ніж зробити щось по суті. Зміна назв або знесення пам’ятників – одна з ознак революції, а не еволюції. Революціонери, у першу чергу, змінюють декор, перейменовують міста, зносять старі пам’ятники, на їх п’єдестал ставлять нові, змінюють стару релігію на нову або зовсім її відміняють, і пристосовують старі храми до своїх нових потреб. Так відбувалося і в часи затвердження християнства, так було і в нашому недалекому минулому: після революції 1917 року, і після падіння комуністичного режиму 1991 року, і зараз, після Революції гідності.

Але краще нам замислитися над нашим минулим і подумати про те, що увічнення пам’яті у вигляді назв вулиць, міст і сіл повинне ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, які не втрачають своєї актуальності після зміни влади. У Кременчуці вже перейменовано більше 100 вулиць, назви яких так чи інакше були пов’язані з комуністичним режимом. Зараз готуються до перейменування ще декілька об’єктів топоніміки. Але ні можновладці, ні краєзнавці та історики, ні громадські активісти не квапляться згадати про видатних кременчужан, життя та діяльність яких були пов’язані з нашим містом. У нових назвах вулиць вже увічнені видатні діячі української держави, поети та письменники, якими пишається нація. То чому би не поставити в один ряд з ними і видатних кременчужан, щоби ми мали змогу пишатися нашими земляками, назвавши вулиці їхніми іменами.

Серед тих, хто народився, жив та працював у нашому місті, – державні діячі, полководці, світила медицини, вчені, письменники та поети, художники, актори, навіть ченці та винахідники. Вони здобули славу та визнання, ними пишається Кременчук. Якщо говорити про героїв – то варто згадати вояків УНР. За незалежність України на початку XX сторіччя воювали кременчужани: Микола Воскобойников, Яків Петрусь, Антон Гамза, Микола Татаруля. Значний внесок у світову культуру внесли композитори Вердина Шльонскі і Михайло Колачевський, живописець і скульптор Мане-Кац, художники Конрад Кржижановський і Захарій Голубовський. Кременчужанин Семен Ромодановський винайшов підводний човен, а засновник вітчизняної епідеміології Данило Сущинський боровся з епідемією чуми в Кременчуці, вперше застосувавши систему протичумних заходів.

Видатних людей, життя та діяльність яких були пов’язані з Кременчуком, можна згадати немало. Їхніх імен точно вистачить, щоб назвати ними кременчуцькі вулиці. І ті, які підпадають під декомунізацію, і ті, які ще будуть збудовані. Навіть якщо зміниться політичний режим, то навряд чи доведеться перейменовувати вулицю, назва якої нагадує нам про славетних земляків і їхні добрі справи, що увійшли до сторінок світової історії, прославляючи Кременчук.