«Кто сказал, что надо бросить песни на войне?!» – усі ми добре пам‘ятаємо ці слова Маестро – героя Леоніда Бикова з фільму «У бій ідуть лише старики».   Кілька поколінь українців з захопленням дивилися цей  шедевр свого видатного земляка, захоплюючись хоробрими льотчиками, які після важких боїв  шукали спочинку для серця, яке «після бою просить музики». 

Про важливість музики і її доречність навіть на війні знають і у військовому оркесті кременчуцької військової частини.  Про нього розповідь нашого кореспондента.

Оркестр військової частини А-1546 більше 20 років піднімає бойовий дух як військовослужбовцям, так і пересічним кременчужанам під час святкування  знаменних подій. Зараз музиканти намагаються впевнено відновитися після розформування 2013 року і вже грають на урочистостях.

* * *

Історія оркестру починається у 1993 році. З тих часів кременчужани полюбили музикантів ,і з нетерпінням чекають на їх виступи. Але у 2013-му оркестр розформували у зв’язку з реорганізацією в армії. Після більш як річного мовчання у грудні 2014 року, оркестрам таки дали зелене світло на існування, а 15 лютого 2015 року хлопці вперше зіграли кременчужанам на заходах до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Другого березня 2015 року до музикантів військового оркестру прибув 24-річний диригент Віктор Гордієнко, який навчався мистецтву музики у Львові. Саме з його появою пов’язують відродження військової музики у Кременчуці.

Келембет: наш колектив унікальний

Підтримує оркестр і командир частини Олександр Келембет. Він пишається оркестром, адже хлопців неодноразово відзначали військовими званнями та нагородами. Більше того, за словами Келембета, від початку воєнних дій на Сході музиканти несли службу в зоні АТО.

– Звичайно, там не до парадних виступів.  Тож оркестровці на час несення служби в зоні бойових дій відклали інструменти і стали на захист України за військовими спеціальностями, – заявив командир частини.

Келембет неодноразово наголошував на унікальності кременчуцького оркестру з-поміж інших колективів України. За його словами, до розформування оркестр неодноразово брав участь у парадах до Дня Незалежності України, а в 2010 році саме наш оркестр забезпечував парад до Дня Перемоги в місті-герої Керч.

– Унікальний репертуар, міцний колектив і рівень підготовки наших музикантів говорять самі за себе, – підкреслив Олександр Келембет.

Музиканти відчувають любов глядача

Зараз оркестр потребує виконавців групи «дерев’яних» інструментів (кларнет, саксофон, флейта). За словами диригента Віктора Гордієнка, музиканти мають не тільки займатися музикою, але й виконувати військові завдання, до яких входить несення гарнізонної та вартової служби.

Щоправда, на кількість тренувань впливають заявки на виступ оркестру. Так, готуючись до виступу 15 лютого, хлопці грали чи не щодня.

Зараз доля оркестру знаходиться в руках кременчужан, адже музиканти відчувають любов свого глядача і те, як їх зустрічають під час знаменних подій.

Журналісти будуть і надалі слідкувати за долею оркестру, який зараз намагається відновити свій талант під час війни, коли пісня вважається зброєю.

 Трубач оркестру навчав жителів Донбасу співати Гімн України

32-річний трубач військового оркестру, артист першої категорії Микола Драбчак на війні сів за кермо «УРАЛа 4320». Будучи музикантом не тільки за професією, але й за покликанням, він перетворив машину на символ патріотизму, оснащений зображенням ліри і рідних нот.

В зоні АТО боєць перебував із літа 2014-го по січень 2015 року. Коли до його рук потратив «УРАЛ», він відразу вирішив вкласти у нього трохи душі:

– Купив фарбу і почав розмальовувати авто. На правих дверцятах намалював герб Кременчуцького району (сам Микола мешкає в с. Ялинці), а на лівих – державний прапор, ноти і слова Гімну, а також музичну ліру. На капоті зобразив карту України з Кримом. Мабуть, я таким чином стимулював інших патріотично розмальовувати не тільки авто, але й іншу військову техніку, – розповідає військовий музикант.

В зону АТО його трубу привіз брат Валерій. Швидше за все, вона і стала талісманом музиканта:

– Мій брат Валерій привіз мені тоді мою трубу. Грати не було коли, але в той день пощастило. Я почав грати на ній «Марш артилеристів»,  а потім я облишив грати на трубі і почав співати. Хлопці навколо співали разом зі мною, –  розповідає військовий.

Хоч було і не до пісень, вільну хвилину хлопці з радістю присвячували пісні. Із труби Миколи радісно звучали: «Козацька слава, «Крила України», «Вільна Україна», «Пан сотник».

– Принципово не грали російських пісень, –  говорить військовий, хоча й переконаний, що шедеври музики не слід зневажати…

Свій бойовий автомобіль Драбчак називає «MAESTOZO», що в перекладі з італійської означає «урочисто». За словами Миколи, ім’я авто отримало невипадково: йому та напарнику в зоні АТО дійсно щастило. З усіх неприємностей їм вдавалося виходити живими і воістину торжественно, що і стало назвою щасливого авто.

Тетяна ХВИЛЬОВА,

AVтограф