Багато з тих, хто на власні очі бачив тогочасний голод, до сих пір не можуть прийти до тями. А що ви знаєте про штучну смерть на Кременчуччині?…

 Голодомор спричинили селянські повстання

«Селянський майдан» – саме так називали події, які спричинили голодомор в наших краях. Так, архів Служби безпеки України спільно з Центром досліджень визвольного руху виклали у вільний доступ унікальні фото про селянські повстання 1930-1932 років, які передували Голодомору, а також щоденники очевидців геноциду.

Саме тому радянська влада вирішила покарати незгодних з тоталітарним режимом. І покарати найгіршим – голодом.

Про те, що голод не обійшов і кременчужан, свідчать матеріали міських, обласних архівів, спогади учасників тих подій. Характерною в зв’язку з цим була постанова Політбюро ЦК КП(б)У про план продовольчого постачання України на серпень 1933 р. Особливістю цього документу є погрожувальний тон. В ньому в декілька місцях згадується місто Кременчук і Кременчуцький район.
В зв’язку з незадовільним ходом виконання плану хлібозаготівель бюро Харківського обкому партії вимагало від обллегпрому, обласних баз промисловості і міжрайбаз держторгівлі і кооперації повністю призупинити відвантаження товарів по листопадовому плану на села Кременчуцького і інших районів. Таким варварським чином партійні органи вирішили «провчити» трудящих нашого краю в ті голодні роки.
А планові завдання були досить високі. І цілком справедливо секретар партійного осередку села Кривуші Кременчуцького району Косвинов висловлював незадоволення: «План абсолютно нереальний, ми не можемо заставити колгоспників голодувати. Ніяк не зрозуміло політики партії – пишуть одне, а виходить інше»,- обурювався він.

Кременчуцькі селяни масово писали листи Сталіну

Люди, доведені комуністичним режимом до відчаю, намагалися знайти правду у самого батька народів Сталіна. Про це свідчить лист мешканців села Горби Кременчуцького району «Батькові народів», від якого кров холоне в жилах:

 «Шановний т. Сталін, чи є закон радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо уже з 1 січня 1932 р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Тепер не тільки Горби, а взяти треба Глобинський і Семенівський райони, де поголовний голод серед народу. Ми, колгоспники, і вирішили спитати – що буде далі?
Постає питання, як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці, питаємо, за що ми бились на фронтах: за те, щоб сидіти голодними, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду»..
Що і скільки їли в часи в голоду

Щоб якось вижити, правління колгоспів багатьох господарств Кременчуччини весною 1932 р. прийняли на своїх засіданнях рішення про громадське харчування. На одного чоловіка видавали:

200 гр. крупи,

200 гр. муки на печиво хліба,

20 гр. олії,

100 грамів м’яса.

Щоправда, невдовзі рішення про хоч якесь громадок харчування відмінили. І тут почалося найгірше.

 У Кременчуцькому районі були зафіксовані випадки людоїдства

Про жахливі випадки людоїдства заявляли колгоспники у своїх заявах. Про це свідчить особистий лист начальника Харківського обласного відділу ДПУ голові ДПУ УРСР про продовольче становище в області. Він наголошує, що воно за останній час різко погіршилося. В містах спостерігається великий наплив бездомних, безпритульних старців. Особливі продовольчі ускладнення виникли в Кременчуцькому, Хорольському, Чутівському, Ново-Георгієвському, Полтавському та інших районах.

В них хвороби і смертність стали набирати жахливих розмірів. «Голодують колгоспники і їх сім’ї. Щоденно помирають від голодної смерті. Були випадки, коли люди їли здохлих свиней і коней, м’ясо кішок і собак… Зростання людоїдства і трупоїдства спостерігали і на Кременчуччині.
За свідченнями тогочасних записок, Паввло Дзюба поїв двох своїх дітей. Його забрали і по цей день невідомо, що з ним сталося.
В свою чергу, в урочищі «Чечелівщина» була викопана яма одна на всіх. Під’їжджав до неї, перекидав воза. Хто як упав, так і загортали землею – і ні хреста, ні якоїсь таблички не було. Зараз позаростало все травою, так не впізнати, не знайти, де ця страшна могила. Я, буваючи на залізничній станції Кременчука, бачив, як платформи були завантажені мертвими людськими тілами, виснаженими від голод, – згадує експерт Зубрієнко.
Як стверджує кременчужанин Іван Романча,  під час голодомору він працював в першій міській лікарні і бачив, як в лікарню поступали заморені голодом діти. Їх помирало настільки багато, що померлих виносили мішками в яму, вириту на цвинтарі за першою лікарнею. Справа в тому, що намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни із околишніх сіл везли їх до Кременчука і залишали в установах, лікарнях, просто на вулиці. Сотні підкидьків створювали серйозну проблему в місті.

На базарі Кременчука продавали холодець із людського м’яса

Кременчужанин Андрій Максименко засвідчує, що доведені до відчаю голодні матері поїдали своїх дітей, а через день-два і самі помирали. В місті з’явився новий вид злочинності – крадіжки  дітей.

Вампіри заманювали їх в будинки, там вбивали, засолювали м’ясо і тримали його в підвалах. Бували випадки, коли міліція затримувала біля залізничного вокзалу, на базарі тих, хто продавав котлети, холодець з людського м’яса.

Голодом в першу чергу були охоплені села

В Кременчуці голод відчувався не так гостро. Так, робітниця  М. Литвин під час голодомору 1932-1933 pp. працювала на Кременчуцькому шкіряному заводі. Вона згадує, що на підприємстві робітникам і службовцям видавали обіди, а також одну хлібину на людину на два дні. Хоча в магазинах за хлібом були великі черги.
До речі, Політбюро ЦК КП(б)У в своїй постанові у 1933 р. зверталося до ЦК ВКП(б) з проханням включити Кременчук у список міст, у яких дозволялася вільна торгівля хлібом. В цей список були занесені також Полтава, Суми, Бердичів, Житомир, Чернігів, Проскурів, Кам’янець-Подільський.

Скільки загинуло?

За 12 років, з 1926 по 1939 р. (тоді саме проводився перепис) кількість мешканців Полтавщини зменшилася на 414,2 тис. чоловік, або на 15,7%. Кількість населення Кременчуцького району за цей період скоротилося на 32,3%.

Під Кременчуком вимирали цілі села, живі не встигали ховати мертвих, в голодному божевіллі люди доходили до людоїдства.

А що ви ще не знали про голодомор?…

За матеріалами газети “AVтограф”