2700 кременчужан брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС

329
chaes

26 квітня минає 35-та річниця з дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Весь цей час Україна і Європа не зупиняють ліквідації наслідків катастрофи. В цей день ми згадуємо всіх тих, кого торкнулася ця трагедія: жителів Прип’яті, Чорнобиля, прилеглих до ЧАЕС сіл та поселень.

Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року стала найбільшою в історії світової атомної енергетики. На 4-му енергоблоці атомної електростанції стався вибух, який повністю розруйнував реактор. Аварія розцінюється як найкрупніша за всю історію атомної енергетики як за кількістю загиблих і постраждалих від її наслідків людей, так і за економічними збитками.

Сильне радіоактивне забруднення прилеглих до атомної станції земель вимусило властей оголосити територію в межах 30 км від ЧАЕС зоною повного відчуження. Примусово було виселено близько 116 тисяч громадян.

Ліквідаторами наслідків аварії були визнані більш як 600 000 чоловік. 31 людина загинула протягом перших трьох місяців після аварії. Жертвами, за різними даними, вважаються від 25 тисяч до 100 тисяч чоловік.

Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія, різні відомчі штаби та комісії. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, у тому числі й кременчужани, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці й навколо нього, а також військові частини – як регулярні, так і з резервістів. Їх усіх згодом стали називати «ліквідаторами». З Кременчука і Кременчуцького району було близько 2700 чоловік, які безпосередньо взяли участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Одними з перших на боротьбу з ядерним монстром стали В.П. Більченко, В.В. Рибка, М.О. Несмашний, А.А. Абасов. Руками кременчужан було зведено понад 220 км колючої огорожі навколо зони відчуження, побудовано близько 200 км шосейних доріг, проведено дезактивацію десятків населених пунктів України та Білорусії.

new-15626-2011-04-12

Зведений загін пожежних Кременчука приступив до ліквідації 25 липня 1986 року. З найкращого боку зарекомендували себе наші пожежники В.П. Ісаєнко, С.А. Кожемяка, В.Н. Білоус, В.Г. Яковенко, М.М. Петренко, М.С. Дмитренко, Ю.Н. Стрижак, І.І. Левицький, В.Н. Пастухов та інші.

У наших людей чужої біди не буває, тому протягом тривалого часу надходили у бухгалтерії підприємств заяви з проханням перерахувати кошти на усім відомий рахунок № 904 – у Фонд допомоги чорнобильцям.

Для глибшого вивчення та осмислення тих подій проводилися опитування людей, які були свідками аварії та учасниками ліквідації її наслідків. Серед тих, хто записував спогади, була і Анастасія Сидоркіна, науковий співробітник музею. Ось декілька цитат із її роботи.

«Так сталося, що я був очевидцем тих страшних подій. Рівно місяць з 1 травня по 1 червня я перебував у Чорнобилі у складі загону по охороні правопорядку. Перед нами було завдання: не допустити крадіжок, мародерства, порушення закону про виселення громадян із зони радіаційного забруднення. Боляче було дивитися на людей, які покидали обжиті рідні місця. Але ми не мали права на емоції». (О.М. Матюшенко, уродженець Кременчука).

«В воскресенье мы, пацаны, целый день у дороги смотрели, как вывозят людей из Припяти. Нас милиция прогонит, мы обратно в другом конце выходим. Интересно, столько техники, машин, автобусов, военной техники, вертолетов мы до того времени не видели. Так прошло воскресенье. В понедельник мы с младшим братом пошли в школу. На втором уроке нам дали большие таблетки, которые нужно было запивать соком или молоком. Вечером у папы был рейс на Киев (папа работал водителем автобуса) и он нас с братом отвез к тете Клаве в Киев. Вот такие последние воспоминания моего детства, которое, по-моему, тогда и закончилось…»(Сергій Олексієнко, в Кременчуці з 1989 р.).

«Дуже страшне видовище, як їхали автобуси з Прип’яті, а ми стояли на вул. Кірова. Діти закривали нижню частину обличчя хустинками. Коли вивозили корів з навколишніх сіл, розказував мій свекор, у корів з очей бігли сльози, і деякі вистрибували з машин на ходу». (Тетяна Удовенко, у Кременчуці з 1986 р.)

«Да, у каждого своя правда. Знающие люди сразу подальше уехали или хотя бы детей увезли, а простой народ хаты бросать не хотели, по селам огороды засаживали, к зиме домой собирались. Я только в первых числах сентября узнала, что не вернемся». (Ірина Чиколовець, у Кременчуці з 1986 р.)

«Первый дозиметрический контроль нам делали только 4 мая, когда эвакуировали в Иванковский район, с. Бородянка. Было сказано, чтобы взяли документы и еды на трое суток, и только самое необходимое. А что можно взять с собой на 3 дня? Разместили нас в Бородянке в частном секторе, выдали раскладушки и постельное белье». (Ірина Маслова, у Кременчуці з 1986 р.)

«…я с мамой пешком добиралась в Чернобыль. Когда мы проходили мимо сада – видели лежащих и сидящих на земле солдат, которые ждали приказа для дальнейших своих действий. Все были без респираторов, просто вдыхали «свежий» воздух. А в это время по дороге ехали автобусы с г. Припять – эвакуация. В автобусах плакали дети, мяукали коты, гавкали собаки. Картина жуткая. И в Чернобыль когда зашли, то увидели полупустой город, кучу военной техники». (Тетяна Гавриленко, у Кременчуці з 1986 р.)

«… жили ми над центральною дорогою, яка йшла на Прип’ять. Побачила, що їдуть пожежні машини, здивувалася. Через годину подзвонили у двері, спитали Олену (старшу дочку) – сказали, що сталася аварія. Вона швидко зібралася, бо думала, що аварія на її роботі. Коли Олена прийшла на роботу, їй повідомили, що аварія на ЧАЕС. Менша ж дочка ніяк не могла виїхати у Прип’ять. Старша побігла додому і розповіла, що вона нічим не виїде, бо сталася аварія…Це якраз було перед поминальними днями. Ми пішли на кладовище прибрати. Над головами літало багато літаків».(Галина Козаренко, у Кременчуці з 1986 р.).

chaes 175305086_1436918256660989_8209679840305860780_n

Пройшло вже 35 років з дня Чорнобильської катастрофи. Страшно уявити, що могло бути, якби ліквідатори аварії на атомній електростанції не доклали всіх сил для усунення наслідків цього лиха…
Кожного року в День пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи кременчужани виходять на мітинг-пам’ять «Дзвони Чорнобиля», який проводять біля пам’ятника «Жертвам Чорнобиля», що знаходиться в Придніпровському парку. Спочатку, в 1996 році, до 10-ї річниці Чорнобильської катастрофи, на цьому місці було встановлено пам’ятний знак, а 26 вересня 2000 року за клопотанням Кременчуцького добровільного товариства «Союз – Чорнобиль» та за сприяння ряду організацій і підприємств Кременчука було відкрито пам’ятник. На 1 жовтня 2020 року в Кременчуці налічувалося 2242 людини, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії.
177655109_1436918423327639_2014798780582174934_n
26 квітня, в день трагедії, по всій Україні і на самій Чорнобильській атомній електростанції відбуваються поминальні молебні, мітинги-реквієми і покладання квітів до меморіалів, покликані ще раз нагадати людям, які пережили катастрофу і тим, хто народився після неї, яким «немирним» може бути атом.
Селезньова І.Г. – зав. відділу науково-освітньої роботи Кременчуцького краєзнавчого музею

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите ее и нажмите Shift + Enter или нажмите здесь что бы сообщить нам.

Дізнавайся новини Кременчука першим!
Підписуйся на наш Телеграм-канал та сторінку у Facebook

 

You may also like

Кременчужани вшанували пам’ять героїв-ліквідаторів

26 квітня, у Міжнародний день пам’яті Чорнобильської трагедії,