Чому район біля залізничного вокзалу Кременчука колись називався Гречівкою

572
нет комментариев
4336074

Кременчук – місто багатонаціональне, тому нікого не дивує, коли музейні працівники розповідають про внесок німців, євреїв, поляків у його історію. А от коли кажуть, що район міста біля залізничного вокзалу Грачівка раніше називався Гречівкою, бо там мешкали греки –  всі щиро дивуються…

А тим часом зв’язки Кременчуччини з Грецією налічують тисячі років. Про це свідчать археологічні знахідки, що зберігаються у фондах музею: давньогрецький глиняний посуд – кілька різновидів амфор, світильник, лекіф, канфар, а також монети, так звані «дельфінчики». Все це відголоски торгових зв’язків еллінів з нашими далекими предками, що заселяли береги Дніпра-Борисфена. Звичайно, це було аж надто давно, і чи мешкали тут греки, чи лише запливали сюди з товарами – достеменно невідомо.
Греки оселилися у Кременчуці у XVIII столітті, коли Катерина Друга запрошувала іноземців для освоєння нових земель. Як правило, у далекий невідомий край їхали молоді та заповзятливі люди, на що й був розрахунок. Переселенцям надавалися значні пільги, у тому числі й податкові; держава гарантувала їм збереження віри і, при бажанні, підданства тієї країни, звідки вони приїхали. Але у будь-який момент вони могли стати підданими імператриці. Саме тоді у Кременчуці з’явилася невелика грецька громада. За містом їй виділили землі, де греки й почали обживатися.

Місто поступово розширювалося, і заміський грецький виселок став частиною Кременчука. А після того, як через Кременчук пролягла залізниця і був побудований вокзал, Гречівка взагалі стала доволі престижним місцем серед ділових людей.

Кременчук наприкінці ХІХ століття
Кременчук наприкінці ХІХ століття

Греки непогано вписалися у життя Кременчука: вони чесно вели торгівлю, були вмілими ремісниками і землеробами, старанними і працьовитими робітниками, легко навчалися новому. Немало важило і те, що вони сповідували православну віру; звучання їхніх імен – Александрос, Васіліс, Павлос, Ніколаос, Іріні, Ксенія, Параскеві, Єлена, Софія – було звичним для значної частини містян.

Кременчуцьке жіноцтво багато чому навчилося у гречанок

Греки не замикалися у своєму вузькому колі – обов’язково віддавали і хлопчиків, і дівчаток до школи, були дуже гостинними і привітними, не заперечували проти шлюбів своїх дітей з місцевим православним населенням, поступово «вростаючи» у культуру та життя нової батьківщини. Гречанок охоче брали заміж: вони були такими ж гарними і хазяйновитими, як і більшість місцевих дівчат, але, на відміну від норовливих, або, як писав класик, «брикливих» українок – більш терплячими, мовчазними, згідливими, слухняними, беззаперечно визнаючи чоловікову першість. Кременчуцьке жіноцтво багато чому навчилося у гречанок, особливо у плані догляду за собою. Українки, безумовно, завжди відрізнялися охайністю, але саме грецькі жінки привнесли у наш побут, наприклад, такий звичай: хоч яка втомлена була дівчина, але ввечері обов’язково мала розчесати косу, не менше ста разів провівши по волоссю дерев’яним гребенем з широкими зубцями. Щоб руки, які будуть гладити кучері чоловіка й обіймати малюка, довше залишалися м’якими – пелюстки троянди заливали олією, настоювали і вечорами ретельно втирали у шкіру; після купання і миття голови обов’язково ополіскувалися відварами духмяних трав. Також для гречанок дуже важливими були постава і хода: дівчаток змалечку навчали прямо триматися і плавно рухатися, що також ретельно переймали кременчужанки.

У другій половині ХІХ ст. найбільш відомою на Гречівці була багатодітна родина торговця Спиридона Левентіса; він був головним у вирішенні різних громадських питань.  Дядечко Спіро час від часу влаштовував свята, на які неодмінно запрошувалися сусіди. Мати і дружина Левентіса подавали як грецькі страви (гостям дуже подобалися дзадзики, мусака, смажена ягнятина, солодкі лукумадес), так і українські.

Жінки за стіл разом з чоловіками не сідали – для них було окреме приміщення, тут греки суворо дотримувалися традиції. Потім усі виходили надвір і під звуки пандура, сиринги та бузуки починалися грецькі танці. Звичайно ж, не сиртакі, а, найпевніше, хоро. Тут уже заводійкою була старша донька Спиридона – Лариса, названа так на честь міста Лариса в області Фессалія, звідки й приїхали предки родини. Дівчина не лише мала незвичне для Кременчука ім’я, а й була дуже вродлива: висока, струнка, з довгим, майже по колін, темним волоссям, із великими фіалково-сірими очима і густими пухнастими віями. Не одне юнацьке серце обривалося, коли Лариса з невеликим бубном у руках розпочинала грецькою мовою пісню, а потім ішла в танок: її одяг тріпотів і хвилювався, коси літали за тонким станом, а медовий голос ніби кликав у незмірну далечінь, обіцяючи щось казково-дивовижне.

Набережна Кременчука. Картина Оксани Бойко
Набережна Кременчука. Картина Оксани Бойко

Таке кохання буває лише в Кременчуці…

Ось такою десь у середині 1890-х років побачив і почув красуню-грекиню молодший син власника заводу сільськогосподарських машин німця Баутца. І, як мовили древні елліни, стріла кохання пронизала їх обох.
Коли Людвіг повідомив батьку, з ким він хоче одружитися, старий Баутц був категорично проти: адже Левентіс простий торговець, а дехто з його синів та небожів працюють на заводі! Та син затявся, що візьме за дружину лише ту, кого покохав. І тоді Баутц придумав безпрограшний, як на його думку, варіант: одружуйся, але нехай наречена перейде у лютеранство; інакше позбавлю тебе спадку. Лариса, почувши про вимогу можливого свекра, залилася гіркими сльозами і сказала, що ніколи не зрадить свою віру.

Здавалося б, тут і казочці кінець: навіть якщо Людвіг зважиться не послухатися батька, – навряд чи Левентіси віддадуть улюблену доньку за бідняка, та ще й не православного.

Але… хоча б інколи кохання перемагає все! Спіро з дружиною, вислухавши Ларису та Людвіга, благословили їх на шлюб. Вінчалися аж у Полтаві, щоб не було скандалу.

Розгніваний Баутц-батько дійсно позбавив сина спадку. Молоді оселилися на Гречівці, де численні родичі нареченої спільними зусиллями збудували їм маленький будиночок. Ця історія викликала багато розмов і пересудів у Кременчуці.

Через кілька років старий Баутц помер, так і не простивши сина. Старший брат Людвіга, зоставшись єдиним спадкоємцем, вчинив дуже шляхетно: оскільки порушити батьків заповіт він не міг, – продав тепер уже свій завод, а гроші поділив з братом.

Ось так власником заводу, на ґрунті якого у ХХ ст. постав завод дорожніх машин, стала родина С. Андера.
Людвіг і Лариса, як переповідали старожили, були дуже щасливі, у них народилося багато дітей, усі добрі, розумні й напрочуд вродливі. Саме гостинна Лариса навчила і своїх доньок, і знайомих кременчужанок випікати особливий грецький пиріг «василопіта», що його пекли раз на рік – напередодні дня святого Василя.

Завод на Гречівці
Завод Баутца, а потім Андера на Гречівці

…Давно немає тієї зігнутої майже сотнею літ бабусеньки, яка на початку 1990-х років переповіла нам цю історію; десь загубився її рецепт грецького пирога. Втім, як зараз кажуть, Гугл всезнаючий вам у поміч, – там, як у Греції, є все. Греків у Кременчуці було не настільки багато, аби залишити якийсь вагомий слід, що пройшов би через революції та війни. Багато греків після 1917 року поїхали шукати кращої долі; а ті, що залишились – поступово асимілювалися, переплавилися, мов у тиглі: у сумної пам’яті 1930-і роки багато хто змінив прізвища, ставши з Ніколаідісів Ніколаєвими, а з Іоаннідісів – Іванченками, а також графу «національність» у паспорті; дітей почали називати Петриками та Марусями.. Була Гречівка – і нема Гречівки.

А греки – все одно є.

Час від часу в переповненому тролейбусі чи маршрутці, у залі Палацу культури чи просто на вулиці ні-ні та й промайне класичний еллінський профіль і особлива антична постава, які через тисячоліття, через низки поколінь і сотні кілометрів передали нам рішучий і відважний Олександр Македонський, мудрий Платон, допитливий Геродот, прекрасна Єлена, вірна Пенелопа, далекі нащадки яких мешкали і досі проживають у Кременчуці.

Алла Гайшинська, директор Кременчуцького краєзнавчого музею.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее и нажмите Shift + Enter или нажмите здесь что бы сообщить нам.

Leave a Reply

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may also like

Легендарній працівниці музею – 80!

80 років виповнилось старшому науковому працівнику Кременчуцького краєзнавчого