Багатьом відомо, який великий внесок зробили в освоєння космосу українці. Сергій Корольов з Житомира запустив у космос перший штучний супутник. Він же керував першим польотом людини – Юрія Гагаріна – на навколоземну орбіту. За розрахунками Юрія Кондратюка з Полтави здійснили політ на Місяць американські астронавти. Але мало хто знає, що рухом першого штучного апарату на Місяці керував кременчужанин…

Місячні перегони між СРСР та США

Напередодні Всесвітнього дня космонавтики «AVтограф» вирішив розповісти своїм читачам про нашого легендарного земляка Ігора Федорова. Це людина, яка у 1970 році керувала пересуванням по місячній поверхні апарату «Луноход-1».

У 60-х роках ХХ століття між СРСР та США йшли запеклі змагання за першість в освоєнні космосу.  адянський Союз виграв перший етап цих замагань. Він запустив на навколоземну орбіту перший штучний супутник, а також послав у космос першу людину. Після цього почався новий етап змагань – за освоєння так
званого «дальнього космосу».

Його, як відомо, у 1969 році виграли американці, здійснивши перший пілотований політ на Місяць. Але в Радянському Союзі здаватися не збиралися й вирішили доставити на супутник Землі хоча б керований апарат. Що й було успішно зроблено 17 листопада 1970 року. Але про все по порядку.

Як хлопчина з Кременчука став керувати «місячною машиною»

Ігор Федоров народився у Кременчуці 3 квітня 1938 року. Оскільки батько Федорова був військовим, хлопець за 10 років навчання не менше 10 разів змінював не лише міста, але й країни проживання, доводилося побувати навіть у Північній Кореї.

У 1955 році поступив у Київське вище училище протиповітряної оборони, яке закінчив у 1959-му. Якраз в той час у Радянському Союзі формувалися ракетні частини стратегічного призначення, і практично весь випуск пішов служити у відповідні частини.

Федоров потрапив на службу до Командно-вимірювального комплексу. Це був мало кому відомий підрозділ, з якого керували всіма космічними апаратами, які запускалися з Байконура. Космічна радіостанція, на якій проходив службу Федоров, знаходилася в Криму, у військовому містечку Сімферополь-28 (зараз – Шкільна).

Це була станція, яке керувала всіма об‘єктами Місячної програми Радянського Союзу. У 1966 році саме звідси керували першою вдалою спробою посадки апарату на Місяць і провели зйомку поверхні супутника Землі. Тоді ж керівництво Місячної програми було передано від АКБ Корольова у НВО Лавочкі на. З цим науково-виробничим об‘єднанням й була пов‘язана вся подальша доля Федорова.

– У 1969 році надійшов наказ відібрати кращих офіцерів для керування космічними апаратами, – розповідає Ігор Леонідович. – Про які саме апарати йде мова, не повідомлялося.

Федоров опинився серед 40 офіцерів, яких допустили до ретельної медичної комісії. Зрештою, залишилося 12 чоловіків, з яких сформували два екіпажі для того самого «управління космічними апаратами».

– І лише після цього ми на зустрічі з керівниками НВО Лавочкіна дізналися, що будемо керувати  Луноходами».

До складу екіпажу «Лунохода» входили:

– командир;

– водій Лунохода;

– оператор гостронаправленої антени;

– бортінженер;

– штурман.

Федорова призначили командувати одним з екіпажів.

Працювали по дві години, змінюючи один одного

Чи не найскладнішим у керуванні «Луноходом» був, звичайно, зв‘язок. Федоров нагадує, що відстань від  землі до Місяця сягає 400 тисяч кілометрів. Частота відеопередачі складала в кращому випадку 1 кадр за 5 секунд (а часто й до 20 секунд). За цей час «Луноход» проходив відстань до 6 метрів.

Тож керуючи із Землі «Луноходом», треба було враховувати, що попереду тих самих шести метрів – невідомість. Адже ніяких карт місячної поверхні не було, ніхто не знав, які перешкоди й у який момент  виникнуть на шляху космічного апарату.

В обов‘язки Федорова, як командира екіпажу, входила не лише організація роботи всіх членів команди, але й управ ління всім задіяним у програмі командно-вимірювальним комплексом.

Іншими словами, вся життєдіяльність «Луноходу» на Місяці залежала від команд нашого земляка – кременчужанина Федорова.

Як вже було сказано, існувало два екіпажі з управління Луноходом. Вони змінювали одне одного кожні дві години.

– Більше витримати було й фізично, й психологічно важко, – згадує Федоров, – адже притуплялася увага, втрачалася гострота відчуттів, швидкість реакції. Тож давали мож-ливість трохи перепочити.

«Луноход», звичайно ж, рухався не постійно. Після місячної ночі потрібно було дві доби, що сонячні батареї заря дили акумулятори.

Ще одна особливість роботи на Місяці – занадто короткі тіні при високому положенні Сонця (в середині місячного дня). Тоді розрізнити зображення, яке передавалося з супутника, було дуже важко, і в такі дні не
планували жодних сеансів руху. За три дні до настання місячної ночі треба було знову дати можливість повністю зарядити батареї, щоб апарат міг її «пережити».

На Місяць було відправлено два «Луноходи». Федоров розповідає, що вони не надто відрізнялися один від одного. Але після настійливого прохання екіпажу одна з телевізійних камер на «Луноході-2» була піднята вище, що значно по кращило кут огляду. На «Луноходах» було встановлено датчики, що відповідали за положення апарату й по суті відпо відали за його «безпеку». Якщо апарат небезпечно нахилявся, то його рух автоматично припинявся. Так ось, на «Луноході-2» ці датчики були нового типу й вони вийшли з ладу. Тож довелося рухатися лише орієнтуючись по екрану телевізора.

Місячний кратер «Ігор» названий на честь кременчужанина

На жаль, після згортання Місячної програми управління, яке займалося дальнім космосом, фактично  залишилося без роботи. Протягом 20 років жодних запусків, окрім як на навколоземну орбіту, не проводилося.

Тим не менше, Федоров мав можливість попрацювати з радянськими програмами, пов‘язаними з вивченням
Марса та Венери.

Зараз Ігор Леонідович проживає у Кременчуці. Він зізнається, що людина не публічна, але радо відгукується, коли його запрошують до музеїв, на зустрічі зі студентами, або школярами. І треба сказати, що людина він хоч і скромна, але надзвичайно цікава й ерудована. Безцінне джерело інформації для дослідників історії підкорення космосу й справжня жива легенда Кременчука.

А ім‘я Федорова назавжди вписано в космічну історію. Адже один з кратерів на шляху «Лунохода-1» названо на його честь «Ігорем».

Журналісти висловлюють вдячність Кременчуцькому музею історії авіації й космонавтики та особисто його директору Анатолію Бишенку за допомогу в підготовці матеріалу