Люди, міцніші за броню: до 30-річчя виведення військ з Афганістану

400
нет комментариев
1487165307_9709817-02-15-11-48-04-574

У багатьох до війни в Афганістані склалось неоднозначне ставлення, однак там служили і гинули наші люди. Пустельне пекло для когось стало школою життя, а хтось впав і більше не піднявся з гарячої афганської землі. Однак самі афганці згадують, що смерті і ворога не боялися. За це місцеві афганці називали їх «шураві» і навіть сьогодні поважають як гідних і сильних противників.

20  кременчужан повернув  додому «чорний тюльпан»

Минулої суботи перед кременчужанами виступав відомий гурт «Долг», а вже 15 лютого біля пам’ятника «На Афганській стежині» у парку Воїнів-інтернаціоналістів пройде мітинг на вшанування афганців.

Таким чином у Кременчуці відзначать 30-ту річницю виведення радянських військ з Афганістану. Ця війна тривала більше 9 років. Вона забрала життя понад 15 тисяч осіб, з них – 3360 українців.

Більшість  тих, хто служив в Афганістані, повернулися додому: хтось цілим і неушкодженим, хтось хворим, пораненим, покаліченим.

Але багато хто загинув. Символом тієї війни для багатьох військових став «Чорний тюльпан»: чотиримоторний транспортний Ан-12, який привозив з Афганістану тіла полеглих. Близько 600 кременчужан виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані і 20 з них, на жаль, повернув додому саме “Чорний тюльпан”.

Згадаймо кожного з них  поіменно.

Дука Сергій Анатолійович, рядовий
Лавров Сергій Степанович, лейтенант
Панчук Олександр Володимирович, єфрейтор
Ногін Станіслав Михайлович, рядовий
Кулінич Сергій Володимирович, рядовий
Барильченко Валерій Дмитрович, старший лейтенант
Задериєнко Олексій Вікторович, сержант
Кушніренко Віктор Миколайович, рядовий
Голець Олександр Петрович, сержант
Андросов Володимир Анатолійович, лейтенант
Бутенко Віктор Петрович, старший прапорщик
Максименко Віктор Григорович, прапорщик
Коробенко Олександр Тарасович, рядовий
Скрипченко Володимир Володимирович, молодший сержант
Омельченко Михайло Михайлович, капітан
Левченко Леонід Петрович, лейтенант
Власюк Олександр Васильович, рядовий
Харечко Віктор Васильович, молодший сержант
Штрикуненко Микола Вікторович, рядовий
Вовк Олександр Олександрович, старший лейтенант

У 22 роки – на війну в чужу країну

Кременчужанин Володимир Артюх, за плечима якого не було і року після закінчення Бакинського військового командного училища, опинився на війні в Афганістані у 1986 році. На той час йому було 22 роки. Його взвод від початку отримував складні і небезпечні завдання. Він починав служити старшим лейтенантом у мотострілкових військах. Він неохоче згадує ту війну. Поряд з тобою стріляють, вбивають, вмирають, калічать долі людей. Але згадувати про це треба хоча б заради пам’яті полеглих вояків.

Найбільше у взводі було військових з Узбекистану і Таджикистану, серед українців був військовий з Дніпра. Володимир з військовими побратимами пройшов такі міста, як Кундуз, Ташкурган, Мазарі-Шаріф.

– З моїми хлопцями там не пропадеш. Противника ми не боялись і були повністю оснащені зброєю, однією з найкращих на той час, – зазначає Артюх.

артюх4

Одне із завдань, яке кременчужанину запам’яталось найбільше, стали пошуки загиблих льотчиків у районі міста Мазарі-Шаріф. Це місто було відоме як базовий район противника. Сам марш пролягав дорогою, яка місцями ледь дозволяла проїхати БТР. Необережний поворот ліворуч чи праворуч – і падіння в прірву не оминути. Багато життів залежали від майстерності водіїв. Несподівано на солдат напали – по них не припинявся ворожий вогонь артилерії, тож важкого  бою було не уникнути. У підсумку нашим вдалося знайти лише одного мертвого льотчика, інші, швидше за все, потрапили у полон.

Через деякий час Артюха було призначено заступником командира роти, після чого він брав участь в охороні аеропорту в Мазарі-Шаріфі. Противники неодноразово намагались обстріляти аеропорт, але підлеглі Артюха кожного разу ставали на їхньому шляху.

У жовтні 1988 року він покинув Афганістан і сьогодні є активним учасником афганського руху в Кременчуці.

Афганці ніколи не забувають про щиру дружню підтримку

У сучасному житті воїнам-афганцям доводиться нелегко. У них є пільги від держави як в учасників бойових дій, однак війна так чи інакше вплинула на їхнє життя і в першу чергу на здоров’я.

За словами заступника голови організації «Кременчуцька спілка ветеранів війни в Афганістані» Івана Пісні, найбільші проблеми полягають в нерозумінні з боку суспільства і влади, а також з реабілітацією воїнів.

Сам Іван потрапив у Афганістан в 1985 році і працював водієм. Його завданням було перевезення будівельних матеріалів, зброї і харчів до військових частин. Він був у містах так званого  «Афганського кола» – Туругунді, Шиндант, Кандагар, Фарах, Хайратон, Поліхумрі, Кабулі.

– Мешканці Афганістану досі пам’ятають нас. Вони навіть доглядають наші обеліски обабіч доріг, адже поважають нас як гідних супротивників, – зазначає Пісня.

Нині афганців найбільше підтримують меценати. Серед таких – підприємець, голова Спілки поляків Полтавщини  Віктор Маренич.

1392470717_vyvody-sovetskih-voysk-iz-afganistana_08

Маренич уже багато років займається підтримкою родин загиблих афганців,  надає допомогу учасникам цієї війни, зокрема, на лікування та реабілітацію.

Він також допомагав будувати відомий пам’ятник «На Афганській стежині», організовує зустрічі кременчужан-афганців, допомагає у виданні книг, які увічнюють їхні військові подвиги.

– Запитайте будь-яку сім’ю загиблих афганців, хто їх найбільше підтримує? Маренич один зробив більше за нас усіх разом узятих, він з усіма знаходить спільну мову! – зазначає Пісня.

За матеріалами газети АVтограф

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее и нажмите Shift + Enter или нажмите здесь что бы сообщить нам.

Leave a Reply

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

You may also like

У Кременчуці горіло два гектари сухостою

Сьогодні кременчуцькі пожежники були викликані до району, який