«Чого я боюся ложку чайну? А нею око виймали» : кременчужанам показали фільм про полон

382
нет комментариев
полон

31 жовтня у Кременчуці відбулися покази фільму про українських полонених та їх сім’ї «Вірю, чекаю, молюся» за режисерства Катерини Стрельченко (студія «12-й кадр»).

Це наша п’ята робота. І коли ми знімали фільми про Іловайськ і Піски, ми почали зіштовхуватися з ситуацією, коли родини не знали, що сталося з їхніми близькими, їх долі невідомі, вони вважаться зниклими безвісти. А також це розповіді воїнів про полон, — розповідає режисерка фільму Катерина Стрельченко.

фф

Над роботою автори працювали близько 5 місяців і на це пішов доволі скромний бюджет в 200 тисяч гривень.

Серед кременчуцьких глядачів – відомі у місті волонтери, військовослужбовці, вихованці військового ліцею, пересічні кременчужани. Прийшли навіть матері тих кременчужан, які були у полоні. І це дійсно мужньо.

Кінострічка відзнята у форматі інтерв’ю, що і характерно для документалістики. І через що її, на жаль, немає в масовому прокаті – не вигідно і не популярно серед українських глядачів. Але за бажання стрічку зможе побачити кожен — невдовзі вона буде у відкритому доступі.

Головними героями стали військовослужбовці, які були у полоні,  і сім’ї, які наразі розшукують своїх близьких.  Однак також важливо, що у фільми присутні коментарі представників червоного хреста, учасників операції по вивезенню тіл з непідконтрольних територій, судово-медичних експертів.

За свідченнями криміналістів із фільма, їхні експертизи неодмінно підуть в основу суду над Путіним, адже російські солдати і так звані «ополченці» наших солдат розтрілювали в потилицю і на колінах.

Це є злочин проти людства, проти гуманності, — розповідає в фільмі один із експертів, демонструючи знімок простріленого черепа загиблого воїна.

Зачепили в епізодах і роль тих, хто забирав тіла або їхні залишки з непідконтрольованої території «…Тут собака на дорозі лежить і її хоронять. А це ж люди…».

«Чого я боюся ложки чайкої?  А нею можна очі виймати», — розповідає у фільмі одна з скривджених в полоні жінок.

Декілька моментів із фільму, від яких холоне кров:

  • Понівечені тіла рідним не наважувались показувати – все закінчувалось експертизою ДНК
  • Серце рідних не вірить у смерть дитини-батька-сина-брата. Деякі родичі проводили різні експертизи по 5 разів (!)
  • Полонених вбивали і морально – змушували топтати рідний прапір і не дай Боже з їхніх уст пролунає хоч одне українське слово. Тільки російська мова. За одне українське слово волонтерці перебили спину у двох місцях.
  • Вбивство – це завершена дія. Коли бійці зникають – нема тіла – нема впевненості у смерті. З’являється надія… Взагалі через фільм кулею проходить нездоланна надією, яка то втрачається, то несподівано вибухає щасливими слізьми матерів.

Тетяна Хвильова

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее и нажмите Shift + Enter или нажмите здесь что бы сообщить нам.

Оставте комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Так же по теме