Кременчужанин може стати главою уряду Ізраїлю

1005
нет комментариев
3-0.се

Відомий ізраїльський політик Моше Яалон донедавна був міністром оборони Ізраїлю, а нині він — один із претендентів на прем’єрське крісло. Цікаво, що він має не просто українське, а кременчуцьке походження, — повідомляє Полтава365.

Популярний ізраїльський політик Моше Яалон, який після своєї відставки в 2016 році з поста міністра оборони пообіцяв боротися за крісло прем’єр-міністра Ізраїлю, має кременчуцьке коріння. Це стверджує інтернет-видання «Вектор Ньюз», посилаючись на дослідника-краєзнавця, колишнього кременчужанина Бориса Шепетовського.

Дослідник історії єврейської громади міста Кременчука Шепетовський у роботі над книгою «Иерусалим в Украине» користувався спогадами колишнього мешканця цього наддніпрянського міста Авраама Смілянського.

У передмові краєзнавець зазначив, що 252 сторінки їх рукописного тексту передав йому онук автора. Ним виявився не хто інший, як 23-й міністр оборони і 3-й міністр стратегічного планування Держави Ізраїль Моше («Бугі») Яалон, зображений на фото з авторським екземпляром книжки «Иерусалим в Украине» в руках.

Відомий ізраїльський політик має кременчуцьке коріння. Дід майбутнього міністра оборони Ізраїлю Авраам (Абрам) Смілянський народився 6 липня 1869 року у правобережній частині міста Кременчука — тодішньому посаді Крюків. При народженні батьки назвали його Авраамом бен Цві, тобто Авраамом, сином Цві.

У ті часи єврейське ім’я Цві ототожнювали з слов’янським іменем Григорій. Тому не дивно, що в архівному «Списку виборців іудейського віросповідання, які мають право брати участь у першому міському виборчому з’їзді по місту Кременчуку, Крюкову і Градизьку», складеному 16 липня 1912 року у зв’язку з виборами до Державної Думи Росії, а також у Списках осіб, які мають право бути обраними у присяжні засідателі за 1913, 1914, 1915, 1916 роки по Кременчуцькому повіту, він фігурує, як Смілянський Абрам Гершевич — купець, міщанин.

Дослідник Борис Шепетовський вважає, справжнє прізвище його дідів і батьків — Смілянські.

Родина Смілянських займалась торгівлею паливно-мастильними матеріалами, виконуючи замовлення Крюківських вагоноремонтних майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці (зараз Крюківський вагонобудівний завод) та інших підприємств міста.

Очевидно, справи у Авраама Смілянського йшли успішно. Його торгова лавка згодом розмістилась у центрі Кременчука на престижній вулиці Міщанській. Він був добропорядною та набожною людиною, регулярно відвідував головну хоральну синагогу міста, щотижня робив там пожертви.

На початку ХХ століття у сім’ї Смілянських народився хлопчик Давид, якому судилося стати батьком майбутнього військового і державного діяча Ізраїлю. Можливо, подальше життя цієї єврейської родини у Кременчуці так розмірено та спокійно протікало б і надалі, якби не Перша світова війна й буремні революційні події 1917 року. З початком Першої світової війни в сім’ї Смілянських з’явився кадровий військовий.

Ним став Цві Почтарь — рідний брат дружини Авраама Смілянського, який народився 25 травня 1888 року у селі Кобелячок Кременчуцького повіту, але коли подорослішав — переїхав до сестри. Коли високий й статний Цві Почтарь опинився на фронті, його відразу ж зарахували до гренадерської частини.

То були відбірні елітні підрозділи, призначені для штурму ворожих укріплень. За проявлені у боях мужність і героїзм він був нагороджений Георгіївським хрестом, що підтверджується архівними матеріалами Ізраїлю.

Майбутньому військовому і державному діячу Ізраїлю не довелося бачити й спілкуватися зі своїм героїчним родичем, але розповіді про нього супроводжували все дитинство і юність Міші Смілянського, багато в чому обумовивши обраний ним життєвий шлях.

Екс-міністр оборони Ізраїлю народився 23 червня 1950 року в Кирьят-Хаїмі поблизу Хайфи. Його дід, кременчуцький купець Авраам Смілянський, у середині 20-х років минулого століття прийняв рішення разом із усією родиною переселитися на землі сучасного Ізраїлю. Там його син Давид зустрів матір майбутнього міністра. Батья Смілянська (у дівоцтві Зільбер) — родом із Галичини. На окупованій нацистами території України вона пережила жахіття Голокосту і виїхала до Ізраїлю після закінчення Другої світової війни.

1967 року, у 17-річному віці, Міша Смілянський змінив прізвище на Яалон для того, щоб засвідчити прагнення ідентифікувати себе з ідеєю розбудови держави Ізраїль.

Тоді ж за твердість характеру і наполегливість він отримав від друзів прізвисько «Бугі», що перекладається з івриту як «каток». З того часу у всіх офіційних документах він фігурує вже не як Міша Смілянський, а як Моше Яалон.

Доки 1968 року молодого «Бугі» не призвали на строкову армійську службу, йому довелося попрацювати у кібуці — ізраїльській сільськогосподарській комуні. Там він спочатку трудився у корівнику, а згодом трактористом.

Звільнившись 1971 року з військової служби у званні старшого сержанта, Моше Яалон повернувся до мирного життя, про військову кар’єру не думав, одружився і два роки працював трактористом в сусідньому кібуці. Але з початком арабо-ізраїльської війни 1973 року він знову був призваний до війська, брав участь у захопленні Суецького каналу.

Після закінчення військових дій «Бугі» з відзнакою закінчив офіцерські курси і з того часу пов’язав своє життя з армією. Війна Судного дня виявилась для Моше Яалона не останньою. Наприкінці 1970-х років він вдосконалював свій професіоналізм на посаді командира спецпідрозділу 35-ї парашутно-десантної бригади «Цанханім» — елітної частини, укомплектованої добровольцями.

Потім був призначений заступником командира одного з найбільш засекречених спецпідрозділів Генерального штабу ЦАХАЛ «Сайерет Маткаль», призначеного для ведення бойових дій за межами Ізраїлю.

Керувати бійцями, які мають декілька військових спеціальностей – від підводника-підривника до парашутиста-десантника, було непросто, бо командир повинен ні в чому не поступатися підлеглим, показуючи їм приклад успішного бою.

Але саме у складі «Сайерет Маткаль» під час першої ліванської війни 1982 року «Бугі» проявив свої лідерські якості. Потім була служба командиром батальйону, тяжке поранення 1985 року у сутичці з терористами, навчання після одужання у штабному коледжі Кімберлі (Велика Британія).

Повернувшись на батьківщину, Моше Яалон був призначений вже командиром «Сайерет Маткаль». За той час, коли цей підрозділ очолював «Бугі», його бійцями було проведено принаймні дві успішні операції: 1988 року ліквідовано керівника військового крила палестинської організації ФАТХ Халіла Аль-Вазіра, відомого під іменем Абу Джихад, а 1989 року в Лівані захоплений духовний лідер терористичної організації «Хізбалла» шейха Обейда. Тієї самої «Хізбалли», яка зараз в одних окопах із російськими військами Володимира Путіна намагається втримати на своїх штиках диктаторський режим Асада у Сирії. Так що звання «полковник» і підвищення по службі Моше Яалон отримав цілком заслужено.

Наприкінці 1980-х він закінчив факультет суспільствознавчих наук Хайфського університету. Протягом 1990-1995 років Моше Яалон командував бригадою, дивізією. 1995 року він був призначений керівником воєнної розвідки АМАН, яка поряд із Загальною службою безпеки ШАБАК і зовнішньою політичною розвідкою МОССАД, є однією з трьох основних ізраїльських спецслужб. 1998 року «Бугі» став командувачем Центрального воєнного округу, а 2002 року обійняв найвищу воєнну посаду в ізраїльських збройних силах — начальника Генерального штабу армії оборони Ізраїлю. Йому було присвоєно звання генерал-лейтенант.

Стрімка й успішна військова кар’єра Моше Яалона несподівано для багатьох обірвалася 2005 року його гучною відставкою через розбіжності, що виникли з прем’єр-міністром Ізраїлю Аріелем Шароном в оцінках причин і наслідків уходу частин ізраїльської армії і поселенців із Сектору Газа. 2008 року «Бугі» розпочав самостійну політичну кар’єру. Вступивши в партію «Лікуд», він тричі обирався депутатом Кнесету, працював міністром стратегічного планування і віце-прем’єр-міністром (2009-2013), міністром оборони (2013-2016). Але 20 травня 2016 року Моше («Бугі») Яалон знову подав у відставку, мотивувавши це рішення «нехваткою довіри до прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньяху».

Завершивши військову кар’єру, Моше Яалон написав книжку спогадів «Довга коротка дорога», яку видав 2008 року. За майже 10 років, які минули з того часу, біографія автора поповнилась новими яскравими подіями і фактами, гідними нових мемуарів.

Після відставки з посади міністра оборони і депутата Кнесету популярний ізраїльський політик Моше Яалон пообіцяв вступити у боротьбу за керівництво державою: «На наступних виборах я збираюся поборотися за лідерство в Ізраїлі», — заявив він.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее и нажмите Shift + Enter или нажмите здесь что бы сообщить нам.

Оставте комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Так же по теме

У Кременчуці середня зарплата перевалила за 9 тисяч

Середньомісячна номінальна заробітна плата у Кременчуці у IІІ