Колишній співробітник КДБ, а нині  професійний шукач скарбів розповів журналістам неймовірні речі про те, які таємниці зберігає наша земля

Нещодавно КременчукToday розповідав про те, як археологи знайшли на Полтавщині скіфське золото. З одного боку це була унікальна та цінна історична знахідка. З іншого –  землі та води Полтавщини (та й всієї України) зберігають ще чимало скарбів.

Про скарби виявлені та ні, а також про деякі їхні таємниці – ця стаття.

Наслідки аварії на ЧАЕС і дивна пропозиція японців

У 1987 році, через рік після аварії на Чорнобильській АЕС, японці запропонували тоді ще радянській Україні допомогу. Вони запропонували очистити Прип’ять та Дніпро від радіоактивного мулу – саме на дні поступово осідали забруднені радіацією речовини, як і вражені рештки тварин та рослин.

За свою послугу японці жодних рахунків виставляти не збиралися. Лише запропонували віддати їм весь видобутий з річок мул. Самі представники Японії пояснювали все дуже просто: вони активно будують штучні острови, але оскільки в якості будматеріалів використовується виключно пісок та каміння, їм вкрай необхідний мул, який стане основою родючого ґрунту. Радіація? Не проблема – японці навчилися її нейтралізовувати.

Подібна пропозиція спершу сподобалася радянським керівникам. Вони вже готові були погодитися на співпрацю, яка здавалася цілком вигідною справою. Адже річки почистять не лише від радіації, але й від купи промислового бруду, який десятиліттями осідав, завдяки «екологічній» діяльності фабрик та заводів.
Почалися навіть розмови про те, щоб після очищення Прип’яті й Дніпра японці взялися за малі річки.

Почали навіть торгуватися, адже представники УРСР вважали, що продають Японії корисні копалини. Яке ж було здивування у керівництва республіки, коли японці без зайвих розмов погодилися доплатити, навіть готові були зробити це наперед.

Українські кадебісти розкрили таємний план Японії

Саме така завзятість японців насторожила республіканське КДБ.  У відомстві навіть створили спеціальну групу, висновки якої змусили терміново відмовитися від, здавалося б, добродійних послуг японців.

Що ж сталося? Про це нам розповів Анатолій Іванина. Він більше тридцяти років пропрацював у «органах», а зараз на заслуженому відпочинку. У нього є квартира у Полтаві, але він віддає перевагу проживанню у невеличкій хаті над Пслом. Пан Анатолій часто подорожує Україною на старенькому «Ланосі», вивчає історію, захоплюється археологією. Колекціонує старі монети. А ще називає себе шукачем скарбів.

Історію з японцями називає не інакше, як аферу тисячоліття, яку вдалося розгадати та відвернути Київському управлінню КДБ.

– Як правило, у КДБ працювали випускники партійних шкіл та гуманітарних факультетів, – розповідає Анатолій. – Я, наприклад, закінчував історичний, після чого пішов працювати у КДБ і заочно навчався вже «по професії». Серед київських кадебістів було чимало “істориків”. І саме вони забили на сполох, коли дізнатися про деталі угоди з японцями.

– Угодою передбачалося, що японці завезуть свою техніку, всі роботи будуть виконувати японські ж робітники. Говорилося навіть про те, що вони не покидатимуть барж та земснарядів – там і житимуть. І умова – все, що дістається з дна, вантажиться на баржі, відправляється Дніпром до моря, далі – в океан, де перевантажується на великі океанські кораблі для переробки. На цій умові наполягали особливо. Але якось хитро. Мовляв, ні за що не хвилюйтеся, ми самі все переробимо. Мул очистимо для ґрунту, металобрухт переробимо і все сміття самі утилізуємо.

Але саме ці умови насторожили працівників Служби безпеки.

– Знаєте, тоді ще ні біологи, ні екологи про це не знали. Вони, звісно, почали б протестувати – мовляв, екосистема річкового дна порушиться і т.д., – розповідає Іванина. – Але їх ніхто не збирався слухати. Тоді саме слово «радіація» перекреслювало все інше. Як почули, що японці хочуть забрати радіаційний мул, то аж стрибали від радості. Аж поки не почув про це керівник нашого відділу. Прізвища не скажу, назвемо його «Сидоренком». Так от цей «Сидоренко» мав уже генеральські погони, був кандидатом історичних наук, дуже грамотний і начитаний дядько. Відмінний стратег розвідки та справжній фахівець-історик. Так він пішов відразу до Щербицького – посада дозволяла заходити в кабінет керівника УРСР без проблем – і сказав йому, що ви робите?

Щербицький запитує:

– А що таке? Ми рятуємо Дніпро від радіації!

– Ні, Володимире Васильовичу, – каже йому «Сидоренко». – Ви даруєте японцям всі скарби Радянської України!

І «Сидоренко» розповів йому, що дно Дніпра, Прип’яті на інших річок давньої Русі-України має тисячі невідомих скарбів. Під шаром мулу досі лежать, чекаючи дослідників, тонни золота та срібла. І проблема зараз лише в тому, що ми не маємо технологій, які дозволять їх точно знайти та викопати. А японці вирішили піти найпростішим шляхом – гребти все підряд, знаючи, що величезні затрати окуплять себе сто разів.

– Потім ми проаналізували дані, що японці справді витратять мільярди доларів на цю операцію і жодні тисячі тонн мулу, навіть з металобрухтом, навіть близько не окуплять цих затрат. Благодійність? У це ніхто не вірив. Японці – капіталісти, які рахують прибуток.

Почувши про все це, Щербицький навіть не став чекати рішення з Москви, а розпорядився відповісти японцям відмовою. До речі, приводом для відмови стали «протести екологів», яких, звісно, не було, бо їх ніхто й не питав.

У Москві політбюро ЦК КПРС через кілька днів схвалило рішення Щербицького. І навіть було доручення створити спільну групу істориків та кадебістів для вивчення питання скарбів у річках та озерах.

Колишній спецагент шукає скарби на Полтавщині

Анатолій розповів, що теж працював у тій групі. Жодних подробиць не розкриває. Але натякає, що отримав чимало знань, щоб стати шукачем скарбів. У нього є сучасне обладнання – металодетектори, якими можна робити пошук як на землі, так і під водою, старовинні карти, записи легенд.

– Легенди про скарби є в кожному селі, – каже Анатолій. – Більшість з них – казки, але є й такі, що містять цінні дані.

Про свої знахідки колишній кадебіст теж не розповідає. Показав кілька не дуже дорогих срібних та золотих прикрас, та й по тому. Але з усього видно, що приховує правду.

Наприкінці розмови Анатолій раптом сказав.

– Ви знаєте, я вам відкрию один секрет. Я вже старий чоловік – мені без малого сімдесят. І я зараз шукаю собі «спадкоємця», якщо можна так сказати. Не того, кому майно чи колекцію свою віддам – для цього в мене онуки є. Я шукаю того, кому передати свої знання, хто продовжить пошуки. Я чимало маю знайомих істориків, археологів, копачів. Але гідного ще не знайшов. Але, повірте, коли знайду, цей щасливчик стане найбагатшою людиною в Україні!

ТОП-3 найбільших незнайдених скарбів Полтавщини

Скарб Івана Мазепи

Вважається, що гетьманська скарбниця була за наказом Мазепи захована при переправі через Дніпро в 1709 році, коли козацькі війська, після поразки під Полтавою, відступали до Бесарабії. Спустившись понад Ворсклою до Дніпра, козаки стали переправлятися біля Мишуриного рогу – там була з давніх часів переправа. Саме десь тут були затоплені дубові скрині та діжки із гетьманським золотом.

Скарб князя Вишневецького

Вишневецький мав великий маєток у Лубнах, його навіть називали володарем Вишневеччини – величезних територій між Сулою та Пслом. Свої статки князь Вишневецький заховав десь біля Лубен на початку війни Хмельницького. За легендою, ці скарби оберігає сильне закляття. Але це не зупиняє шукачів скарбів, які щороку сотнями заполоняють околиці міста.

Скарб єврейського кагалу Кременчука

Про цей скарб розповідав «AVтограф» кілька років тому. За легендою, єврейська громада Кременчука (а вона на початку ХХ століття була однією з найчисельніших та найбагатшою на території Полтавської губернії та сусідніх губерній) зібрала чимало коштовних речей – золото, старовинні звитки Тори, дорогоцінності. Скарб був захований під фундаментом одного з кам’яних будинків у центрі міста. Зроблено це було в той час, коли почалися погроми «чорносотенців» – радикальних монархістів, що зявилися в останні роки існування Російської імперії.

Подальші історичні перипетії – Перша світова війна, революція, громадянська війна, Друга світова війна призвели до того, що свідків заховання скарбу не залишилося.

За матеріалами “AVтографа”