Кременчужанин В‘ячеслав Шерстюк зібрав унікальну колекцію старовинних кресал

Здається, така проста справа: дістати коробку з сірниками чи запальничку, чиркнув — і вогонь у тебе «в руці». Та не завжди все було так, і далеко не все було так просто. Добування вогню до того часу, коли стали широко застосовуватись сірники чи запальнички, мало свою багату й цікаву історію.

На території давньої України існувало кілька способів несірникового штучного добування вогню, які застосовувалися від первісної доби аж до ХХ ст. включно. Перший спосіб – тертя «дерево об дерево». Другий – видобування вогню від удару кременю об кремінь. І третій – кресання заліза (кресала) об кремінь.  Саме третій спосіб став найпоширенішим упродовж останніх двох тисячоліть.

Найпростіший набір для отримання відкритого вогню складався з, власне, кресала (інші назви — «огниво», «кресіво»), кременю і трута. Іскри, котрі утворювалися від удару кресала об кремінь, запалювали трут (суху траву, сушені гриби тощо), який потім роздували.

Наразі майже аналогічним способом видобувається вогонь у сучасних запальничках, у яких лише замість трута газ чи бензин. Саме тому кресало можна назвати стародавньою запальничкою.

Кременчужанин В‘ячеслав Шерстюк вже багато років збирає стародавні запальнички – кресала. Сьогодні вони представлені на виставці в Полтавському краєзнавчому музеї.  Експозиція представляє кресала від найдавніших, що з’явилися у першій половині першого тисячоліття, до кресал часів козаччини, Російської імперії і навіть ХХ століття.

Загалом, виготовлення кресал було однотипним: на залізну пластину з рівним робочим краєм наварювали шар високовуглецевої сталі. Саме остання напайка і забезпечувала іскру, котра виникала після удару кресалом по каменю. Часто кресала виготовляли з напилків, іноді – з магнітного заліза.

В‘ячеслав Шерстюк розповідає, що кресало було не просто засобом для видобутку вогню, але й засобом самовираження чи виділення особи у тогочасному суспільстві.

Саме тому значна кількість цих предметів оздоблювалися декоруванням: ажурним, що виковувалося разом із кресалом, ритованим, коли орнаменти наносилися врізним способом на вже готовий виріб. Чи не найбагатші орнаментальні мотиви містяться на біметалевих зразках.

Значна частина кресал з колекції Шерстюка знайдена на території Кременчуччини.

На шмат заліза на тому ж таки березі Дніпра більшість з нас не звернуть жодної уваги, – розповідає дослідник старовини. – Але просто у вас під ногами може лежати старовинна річ, якою кількасот років тому хтось видобував вогонь.

Знайдені в околицях Кременчука кресала є ще одним матеріальним свідченням історії нашого краю.

Шерстюк зазначає, що найдавніше, знайдене в наших краях кресало, відноситься до VIII-ІХ століття. А що стосується найдавнішої «запальнички» з його колекції, їй понад півтори тисячі років.

Розповідаючи про старовинні кресала, Шерстюк повідомляє, що масово вони почали застосовуватися у Київській Русі, причому як давньоруським населенням, так і сусідами – кочівниками. А в козацький час подібним аксесуаром володів чи не кожен чоловік, а то й жінка.

Розмаїття кресал характеризує особливості матеріальної культури, розвиток технологічних знань, мистецьких уподобань під час пошуку і вдосконалення простого вжиткового пристосування – засобу отримання вогню.

Від редакції зауважимо, що старовинні кресала – це лише один з видів артефактів, які знаходять на території Кременчуччини. Тут також виявляють наконечники, пряжки, прикраси, знаряддя праці, монети, яким не просто сотні – а тисячі років. Саме за їх допомогою ми пишемо історію нашого краю.

Кременчук має значно  древнішу історію, стверджують науковці

Виставка кресал В‘ячеслава Шерстюка змушує кременчужанам вкотре задатися питанням: якщо в околицях нашого міста знаходять такі старовинні речі, то чому у вересні ми відзначаємо лише 446-ту річницю Кременчука?
Насправді, наше місто значно старше. Кілька років тому археологічна експедиція кандидата історичних наук Олександра Супруненка виявила в самому центрі Кременчука, неподалік від площі Перемоги, залишки житла та предмети ХІІ століття, тобто пізньої Київської Русі. А це говорить про те, що на території Кременчука існувало поселення ще 900 років тому.

– Якби ми мали можливість ретельніше вивчити територію історичного Кременчука, провести кілька нових археологічних досліджень, то, безумовно, знайшли б нові артефакти, які б доводили, що місто має майже тисячолітню історію, – переконаний Супруненко.

Вчений вважає, що навіть існуючі археологічні, історичні та етнографічні дослідження доводять, що Кременчуку більше років, ніж прийнято вважати офіційно.

Сама назва міста Кременчук має тюркомовне походження, і, очевидно, з‘явилася у ХІІІ-XIV століттях. А це означає, що «Маленька фортеця» (саме цей термін означає назва міста) існувала на березі Дніпра ще понад 700 років тому. А давньоруські знахідки свідчать, що місто було тут і до монголо-татарського завоювання Русі. То чому б нам і не говорити про тисячолітню історію Кременчука?

Але просто говорити – замало. Кременчужанам варто подумати про те, щоб провести повноцінні дослідження та поставити питання про справжній вік нашого міста.

А що це дасть? – запитають скептики. А хоча б те, що значно збільшить привабливість Кременчука в очах туристів, що дасть поштовх до розвитку прибуткової галузі. Для цього, звичайно, треба провести ще чимало роботи, але перший крок варто робити вже зараз.

AVтограф