Унікальний лікар унікального закладу

795
нет комментариев
astro

Досвід відновлення воїнів АТО в Центрі реабілітації Кременчуцького обласного госпіталю для ветеранів війни визнаний одним з кращих в Україні.

Рушійною силою цих приємних змін, зазначають Факти, є заслужений лікар України, кавалер ордена «За заслуги», лауреат Всеукраїнської програми «Національні лідери України», начальник госпіталю Микола Миколайович Литвиненко (на фото). Сьогодні, 22-го травня, йому виповнюється 61 рік, але енергії цієї унікальної людини можуть позаздрити молоді.

«Щоб ветерани АТО, вийшовши з госпіталю, мали можливість і далі перебувати під контролем фахівців, ми плануємо створити ще й міський Центр реабілітації бійців», — каже Микола Литвиненко.

Щоб краще розуміти пацієнтів, він разом зі своєю командою Центру реабілітації почав їздити на фронт з гуманітарними вантажами. І тепер безпомилково визначає, яким тоном з ким потрібно розмовляти. Іноді проявляє і жорсткість в таких бесідах, хоча сам по натурі добрий і м’який.

— Але остаточно я зрозумів, що повинні отримувати воїни АТО в спеціалізованому лікувальному закладі, після навчання в Литві, — розповідає Микола Литвиненко. — Наш і Дніпропетровський військові госпіталі, як кращі в реабілітації учасників АТО, потрапили до міждержавного проекту «Литва — Україна: психологічне здоров’я», який тривав два останні роки. Те, що я побачив в литовських клініках, викликало у мене бажання створити на базі Кременчуцького госпіталю щось схоже і навіть краще. До речі, наші досягнення відзначили і виконуюча обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, і куратор проекту — головний психіатр Литви Мартінас Марцінкавічус. Від них надійшла пропозиція направити медпрацівників Кременчуцького госпіталю, велика частина яких теж пройшла навчання в Литві, тренерами персоналу госпіталів на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей.

Отже, військовослужбовець або демобілізований переступає поріг цієї незвичайної поки для нас медичної установи.

— Я беру його, 50-річного мужика, за руку, і вожу з одного кабінету до іншого, — розповідає про методики роботи завідувач фізіотерапевтичним відділенням Анатолій Киричок. — Спочатку він «колючий», як їжак. Але поступово розслабляється, на його обличчі з’являється посмішка, і людина починає відчувати свою важливість! Як же, сам завідувач відділенням просить своїх підлеглих уважно поставитися до пацієнта. І це не гра з нашого боку. Це початок реабілітації. Людина має відчути, що йому тут раді і не залишать один на один з проблемами.

Майже у кожного демобілізованого, каже Анатолій Миколайович, пошкоджений хребет, що пов’язано з тривалим носінням бронежилета. Полегшити фізичний стан допомагають, звичайно ж, масаж, лікувальна фізкультура, механічні масажери, ліжко з турмаліновим килимком (зробленим зі сплаву мінералу турмаліну, германію і вулканічних порід, який сприяє розвантаженню м’язово-зв’язкового апарату). Але особливо — вертикалізатор: пристрій, що дозволяє людям з обмеженими можливостями в період реабілітації після травми приймати вертикальне положення. Він показаний пораненим, травмованим, які перенесли пошкодження спинного й головного мозку, хворим з м’язовою дистрофією, пролежнями і навіть з депресією… Загалом, підходить практично для всіх категорій пацієнтів Центру реабілітації, що діє при госпіталі.

Ще один важливий напрям у відновленні воїнів АТО веде художниця Зоряна Дашко спільно зі студентами Кременчуцького педагогічного коледжу імені Макаренка, на базі якого почалася підготовка фахівців-реабілітологів.

— Звичайно, далеко не всі тут же хапаються за олівці, — каже Зоряна. — «Що мені це дасть? Не хочу я займатися такою нісенітницею!» — дуже часто чую від пацієнтів, які перебувають в пасивному стані. «Ну і не треба, — кажу, — ви просто посидите на занятті, подивіться, що роблять тут інші». Але в ході заняття поступово втягую їх в обговорення художніх робіт пацієнтів, прошу висловитися, що їм подобається, а що ні. Тут пропозиція типу «Давай поговоримо» неприйнятна. І з часом відсторонені спочатку чоловіки починають просити папір і фарби. До речі, людям, замкнутим у собі, потрібен великий аркуш паперу — на маленькому вони не можуть вмістити те, що підказує фантазія.

Кращі твори художників-початківців навіть продаються. Частина з них прикрашає стіни госпіталю. Тут створена «коридорна картинна галерея». А в ізостудії на пам’ять від пацієнтів, що виписалися, залишився чудовий портрет Тараса Шевченка, створений зі скручених в кільця паперових стрічок.

Нерідко бійці, які пройшли курс лікування, готові й надалі займатися в студії образотворчого мистецтва.

Центр реабілітації воїнів АТО займає окреме крило в будівлі госпіталю. Справа в тому, що ветерани Другої світової війни, які теж тут лікуються, не завжди розуміють, що російські, в минулому їхні брати по зброї, прийшли зараз в Україну як окупанти. Навіть медперсонал для роботи з атошнікамі підібраний з числа молодих фахівців — для кращої психологічної сумісності. Хоча на 9 Травня обидва покоління сходяться разом, щоб пом’янути тих, хто не повернулися з поля бою, заспівати пісні тієї війни і сьогоднішньої і випити по сто грамів лікувального бальзаму, який виставляє на святкові столи керівництво госпіталю.

Центр розрахований на 30 місць. Половина з них — для тих, хто перебуває на повному стаціонарі, решта — для пацієнтів з денним перебуванням. Кожен реабілітант о 8-ій ранку отримує індивідуальну маршрутну карту на день, в якій розписано, де і в який час його чекають: обстеження, процедури, тренінги, іпотерапія, заняття в басейні, походи на виставки, концерти, інші міські заходи, зустрічі з громадськістю …

— Щоб полегшити психологічний стан людей, які воювали,  однаковою мірою важливі медикаментозні і немедикаментозні методи, — говорить психіатр і психотерапевт госпіталю Володимир Старущенко, вимушений переселенець з Донецька. — Моя робота з пацієнтами іноді починається з музикотерапії. Гітара допомагає налагодити контакт. На жаль, багато хто повертається з фронту з психічними розладами, що є наслідком постійних стресів. Найчастіше бійці не вважають це проблемою і не звертаються до фахівців, вважаючи, що зуміють самостійно впоратися з внутрішнім дискомфортом. А тим часом в сім’ях наростають конфлікти. Рідним складно зрозуміти, що близька людина повернулася з війни вже іншою. Що до неї не можна пред’являти колишні вимоги. Навіть зі спини не можна підходити, плескати по плечу, різко будити, видавати гучні звуки… А тим більше — чіплятися з розпитуваннями про те, що він робив на війні. Тому ми працюємо і з сім’ями фронтовиків…

— Іноді в пацієнтах відчувається така агресія, що без… глини не обійтися, — посміхається психотерапевт Аліна Базалевская. І пояснює: — Цей матеріал дуже підходить для того, щоб виплеснути негатив. Дорослі фронтовики кидаються глиною, як хлопчаки, заражаючися при цьому масою позитивних емоцій.

А доповнять розрядку аромотерапія, евкаліптова сауна, сучасна соляна кімната.

Для Миколи Литвиненка та його дружного колективу не існує дрібниць в роботі. Він вважає дуже важливим навіть те, як кухарі піднесуть фронтовикам страви зі звичайних продуктів. Про те, щоб вчорашні воїни різноманітно і ситно харчувалися, турбуються волонтери та підприємства міста.

І бійці, виписуючись з госпіталю, радять його іншим. А часто, прощаючись, запитують: «Коли можна до вас ще приїхати?» А зазвичай же при виписці з лікарень кажуть: «Не дай Бог сюди потрапити»…

Користуючись нагодою, КременчукToday щиро вітає Миколу Миколайовича з Днем народження і бажає йому тривалого щасливого життя, любові близьких, розуміння колег та незмінної поваги його пацієнтів.

 

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее и нажмите Shift + Enter или нажмите здесь что бы сообщить нам.

Оставте комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Так же по теме

На фасаді школи №17 відкрили меморіальну дошку Миколі Мартинюку

17 жовтня на будівлі загальноосвітньої школи № 17